Нерухомість може бути продана без згоди співвласника, якщо продаж, на думку суду, не завдає всім сторонам "істотної шкоди"
Нерухомість та інше майно, що перебуває у спільному володінні, може продаватися без дозволу співвласників з невеликими частками. Так постановив Верховний суд, розглядаючи справу № 6-68цс14 від 02.07.2014 р.
У ньому говориться, що один з більших власників майна, в даному випадку, приватного будинку, може без згоди іншої особи - володіючої меншою часткою в цій нерухомості - його продати. Це не означає, що останній нічого не отримає з цього продажу - йому дістанеться сума пропорційна його частці, проте важливий сам факт угоди: нерухомість може бути продана без згоди співвласника, якщо продаж, на думку суду, не завдає всім сторонам "істотної шкоди". Яку саме частку майна - який відсоток - тепер слід вважати значною і незначною, теж не ясно. Це повністю передано на розсуд судам, тобто з'явилася нова корупційна лазівка.
Юристи практично не сумніваються, що переконувати суддів у своїй правоті тепер побіжать чи не всі, кому не вдавалося вмовити рідних і близьких на продаж квартир. Домашні сварки перенесуться в зали засідань. Рішення ж судів будуть дуже непередбачуваними, ще й тому, що кожен суддя буде на власний розсуд вирішувати, чи завдає угода "істотної шкоди" всім співвласникам майна чи ні. Дане поняття чітко не прописано чинним законодавством.
Це суб'єктивний фактор. Суди приймають рішення виходячи з оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, які мають ґрунтуватися на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому вивченні наявних у справі доказів. Власник починає піддаватися ризику суб'єктивної оцінки матеріалів справи з боку суду, що може спричинити за собою позбавлення права власності. Незважаючи на те, що рішення ВСУ прийнято у спорі за нерухомість, воно стосується ще й рухомого майна.
Головна порада, яку сьогодні дають юристи на випадок, якщо ваше майно захочуть продати - це постаратися максимально закріпити свої права на нього. Власникові, який побоюється позбавлення його частини у спільному майні, можна порекомендувати проживати в даному нерухомому майні самостійно або поселити туди членів своєї сім'ї.
* * *
Постановою Верховного Суду України від 2.07.2014 у справі №6-68цс14 визначено правову позицію Суду щодо припинення права особи на частку у спільному майні.
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 липня 2014 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М.,Сеніна Ю.Л., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні за заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що їй на праві власності належить S_1 частина житлового будинку АДРЕСА_1, у порядку спадкування за заповітом ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Проте відповідачі за її відсутності неправомірно вселились до будинку, оформили реєстрацію за місцем проживання, перешкоджають їй користуватися будинком.
Позивачка просила зобов’язати відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні спадковим майном і вселити її до будинку.
ОСОБА_2, ОСОБА_3 від свого імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 звернулись до суду із зустрічним позовом, в якому просили припинити право власності ОСОБА_1 на S_1 частину житлового будинку, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що спільне володіння та користування цим будинком неможливе, частка ОСОБА_1 не може бути виділена в натурі, ними внесено на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області 100 тис. грн, що дорівнює вартості S_1 частини спірного будинку.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов задоволено. Постановлено припинити право власності ОСОБА_1 на S_1 частину житлового будинку з надвірними спорудами, АДРЕСА_1, загальною площею S_2, у тому числі S_3 житлової площі; виплатити ОСОБА_1
100 тис. грн з депозитного рахунку територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, що внесені ОСОБА_2
7 жовтня 2013 року за квитанцією НОМЕР_1; визнати за неповнолітнім ОСОБА_5 право власності на S_1 частину житлового будинку з надвірними спорудами, АДРЕСА_1.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 5 лютого 2014 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов’язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні будинком АДРЕСА_1, що знаходиться у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5, і вселити ОСОБА_1 до цього будинку. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 лютого 2014 року на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2014 року й рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 травня 2014 року, постановити нове рішення про задоволення їхніх позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 365 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наводять ухвалу судді Верховного Суду України від 27 червня 2008 року, рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28 січня 2009 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 грудня 2010 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 19 травня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їхнього представника, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.
Судами встановлено, що житловий будинок з надвірними спорудами, АДРЕСА_1, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та неповнолітньому ОСОБА_5 у рівних частках – кожному співвласнику
по S_1 частині.
ОСОБА_5 та його батьки: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 – зареєстровані й постійно проживають у цьому будинку, іншого житла вони не мають.
ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації, постійно мешкає в будинку АДРЕСА_2, спірним будинком користується лише під час відпочинку в літній період.
Згідно з висновком судової будівельно - технічної експертизи від 16 серпня 2013 року ринкова вартість S_1 частини спірного будинку складає 100 тис. грн, технічна можливість поділити спірний будинок між співвласниками відсутня.
7 жовтня 2013 року ОСОБА_2 внесла на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області 100 тис. грн.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що технічної можливості поділити будинок між співвласниками немає, спільне користування будинком неможливе, ОСОБА_1 постійно проживає та працює на території Російської Федерації, а припинення права власності на S_1 частину спірного будинку не завдасть істотної шкоди її інтересам.
Скасовуючи рішення районного суду й ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову в задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 у спірному будинку належить S_1 частка, яка є рівною частці ОСОБА_5, тому вона не може вважатись незначною. Сторони знаходяться в неприязних стосунках, спільне володіння та користування спірним будинком є неможливим. Незважаючи на те, що згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи неможливо поділити будинок у рівних частках, сторони мають можливість установити порядок користування будинком, оскільки він має три житлові кімнати та інші приміщення, а внесення ОСОБА_2 100 тис. грн грошової компенсації на депозитний рахунок вартості належної ОСОБА_1 частки не є безумовною підставою для позбавлення її права на частку у спірному майні.
Проте у наданих для порівняння заявниками ухвалах Верховного Суду України від 27 червня 2008 року та від 27 червня 2008 року суд касаційної інстанції погодився з висновками попередніх інстанцій про наявність підстав для припинення права власності на частку у спільному майні та виходив із того, що будинок є неподільним, спільне користування ним через неприязні стосунки між сторонами є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди відповідачам, оскільки вони зареєстровані та мешкають в іншому місці.
Разом із тим у наданому заявниками для порівняння рішенні колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28 січня 2009 року, а також ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 грудня 2010 року про припинення права власності на частку у квартирі, суд касаційної інстанції, стягнувши на користь відповідачів компенсацію вартості їхньої частки у квартирі та визнавши за позивачами право власності на квартиру, виходив із того, що квартира є неподільною, спільне проживання сторін є неможливим, а позивач вніс на депозитний рахунок грошову суму вартості частки відповідача у спірній квартирі.
Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 365 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2) річ є неподільною;
3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Задовольняючи позов про припинення права власності ОСОБА_1 на S_1 частку житлового будинку з виплатою їй вартості цієї частки, суд першої інстанції виходив із того, що таке припинення (пункт 4 частини першої статті 365 ЦК України) не завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки ОСОБА_1 є громадянином іншої держави, в якій проживає й працює, а спірну власність використовує тільки для літнього відпочинку.
Суд апеляційної інстанції, з яким погодився й касаційний суд, вважав такий висновок необґрунтованим з тих підстав, що порушується принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
Такий висновок суду свідчить про неправильне застосування статті 365 ЦК України, оскільки відповідно до цієї норми, зокрема пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Відповідно до вимог частини другої статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Ураховуючи викладене, ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.
Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді : Л.І. Григор’єва
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
М.В. Патрюк
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
* * *
Правова позиція, висловлена ВСУ
при розгляді справи № 6-68цс14
Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2) річ є неподільною;
3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Задовольняючи позов про припинення права власності відповідачки на S_1 частку житлового будинку з виплатою їй вартості цієї частки, суд першої інстанції виходив із того, що таке припинення (пункт 4 частини першої статті 365 ЦК України) не завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки вона є громадянином іншої держави, в якій проживає й працює, а спірну власність використовує тільки для літнього відпочинку.
Суд апеляційної інстанції, з яким погодився й касаційний суд, вважав такий висновок необґрунтованим з тих підстав, що порушується принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
Такий висновок суду свідчить про неправильне застосування статті 365 ЦК України, оскільки відповідно до цієї норми, зокрема пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Немає коментарів:
Дописати коментар