Невиконання судового рішення

Невиконання судового рішення – залишення нереалізованим, не проведеним у життя рішення, постановленого судом колегіально чи суддею одноособово. 

Відповідно до ст. 124 Конституції України судове рішення ухвалюються судами іменем України. Чинним законодавством передбачено, що всі судові рішення у цивільних, господарських, кримінальних і адміністративних справах, які набули законної сили, є обов'язковими для виконання всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян на всій території України (ст. 403 КПК України, ст. 348 ЦПК України, ст. З, 6 Закону України «Про виконавче провадження» (1999), ст. 11 Закону «Про судоустрій України» (2002)).

Це означає, що судове рішення (рішення, вирок, ухвала, постанова), постановлені будь-яким судом України колегіально чи суддею одноособово, після набуття законної сили є такими ж обов'язковими для виконання фізичними і юридичними особами, яких воно стосується, як і закон. Виконання судових рішень забезпечується державним примусом та іншими, передбаченими законом засобами. Невиконання судового рішення може мати місце у випадках: відмови особи, якої воно стосується, виконати рішення; вчинення дій, заборонених судовим рішенням; виявлення бездіяльності, тобто не вчинення дій, необхідних для виконання рішення. Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набули законної сили, або перешкоджання їх виконанню є кримінальним злочином, відповідальність за який передбачена ст. 382 КК України.

Невиконання судового рішення у цивільних справах можливе: у зв'язку з відмовою осіб, яких воно стосується, виконати рішення добровільно; у випадках зупинення виконання суд. рішення, надання відстрочки чи розстрочки виконання, закриття виконавчого провадження, повернення виконавчих документів стягувачеві (ст. 204 ЦПК, ст. 33, 34, 35, 37, 40 Закону «Про виконавче провадження»).

Судове рішення не виконується і виконавче провадження закривається, якщо:

1) провадження виникло незаконно (минув строк давності);

2) дальше виконання рішення неможливе (скасування актів, які були підставою для виконання, смерть стягувача або боржника, якщо передбачені рішенням права чи обов'язки не переходять до правонаступника померлого, недостатність майна юридичної особи — боржника, що ліквідується для задоволення вимог стягувача);

3) дальше виконання рішення недоцільне (судом прийнята письмова відмова стягувача від стягнення, затвердження судом мирової угоди між стягувачем і боржником).

Стягнення може бути накладено:

- на громадян і посадових осіб, які ухиляються від виконання розпоряджень державного виконавця, пов'язаних зі зверненням стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших осіб;

- боржника за невиконання рішення суду, згідно з яким він зобов'язаний виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником;

- посадових осіб, які з неповажних причин не повідомили державного виконавця про зміну боржником місця роботи, проживання чи навчання, про проведені ними стягнення період, платежів за виконавчими документами;

- посадових осіб за невиконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника; боржника, який перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини (ст. 53, 68, 77, 78, 87 Закону «Про виконавче провадження»).

Причинами невиконання вироку, ухвали, постанови у кримінальних справах є:

- ухилення підозрюваного, обвинуваченого, засудженого від виконання постановленого щодо нього рішення (взяття під варту, відбуття покарання тощо);

- звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75, 79, 104 КК); закінчення строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80);

- якщо законом усунена караність діяння, за яке засуджено особу;

- прийняття акта амністії або помилування; смерть особи, щодо якої постановлено суд. рішення.

Найпоширенішими причинами невиконання судового рішення у кримінальних справах є ухилення засудженого від відбуття покарання, тобто вчинення дій, спрямованих на те, щоб уникнути виконання вироку, а також невиконання рішення про застосування арешту як запобіжного заходу (виїзд з місця проживання, проживання за фальшивими документами, втеча з місця позбавлення волі або з-під варти тощо).

Закон передбачає кримінальну відповідальність за:

- втечу з місця позбавлення волі або з-під варти особи, яка відбуває покарання чи перебуває в попередньому ув'язненні (ст. 393);

- ухилення від відбування покарання у вигляді обмеження волі та у вигляді позбавлення волі (ст. 390);

- ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389);

- приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано (ст. 388);

- втечу із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394).

Якщо обвинувальний вирок з дня набуття чинності не був переданий для виконання або хоча і звернутий до виконання, але не виконаний повністю чи частково, він не виконується після закінчення строку давності, передбаченого ст. 80 КК, за умови неухилення засудженого від відбування покарання та невчинення протягом установлених законом строків нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. У разі засудження за злочини проти миру і людства давність не застосовується. Постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернено до виконання протягом трьох місяців з дня винесення, за винятками, передбаченими законом. У випадках, коли негайне виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, виправних робіт або штрафу є неможливим, орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстрочити її виконання на строк до одного місяця.

Постанова не виконується і орган (посадова особа), який виніс постанову, припиняє її виконання за таких обставин:

- видання акта амністії, який усуває застосування адміністративне стягнення;

- скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;

- смерть особи, до якої було застосовано адміністративне стягнення.

У разі невиконання порушником постанови, якою він був підданий штрафу, ця постанова виконується державним виконавцем згідно з правилами, передбаченими у Законі «Про виконавче провадження».

За порушення вимог закону, невиконання вимог державного виконавця громадянами чи посадовими особами, втрату або несвоєчасне відправлення виконавчого документа, неподання відомостей або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця роботи (знаходження), якщо ці дії не мають ознак злочину, а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця на винних осіб накладається штраф.

У разі наявності ознак злочину в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодавства про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і надсилає до суду подання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності (ст. 88 Закону «Про виконавче провадження», ст. 18813 КпАП України).

2 коментарі:

  1. господа мы инвалиды чаэс прошли столько мыторств можна работать юристами но если в украине законы не работают и не существуют вопще этими законами можно подтирать задницу да ну если это касаеться депутата то для него законы работают во доработались это и есть наша родина гундарасия

    ВідповістиВидалити
  2. щоб бути законослухняним громадянином своєї країни є тільки два шляхи; 1). виконувати закон. 2). відмінити закон , який не хочиш виконувати. все інше -від лукавого.

    ВідповістиВидалити