Випадки втрати судовим рішенням чинності після набуття такого статусу

Непорушність судового рішення, яке набрало законної сили є тим важливим чи навіть фундаментальним явищем, з  існуванням якого пов`язується непорушність рішення суду як акту правосуддя, його обов`язковість та важливість для сторін у справі, інших осіб, яких воно стосується.

Відповідно до ч.5  ст. 124 Конституції України  судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Натомість, якщо уважно придивитись до деяких норм нашого законодавства, можна побачити цікаву ситуацію за якої рішення суду, після набрання ним чинності та навіть на стадії виконання, як за помахом чарівної палички стає просто папірцем.

Так, наприклад, згідно зі ст. 223 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Що слідує з цієї норми? Ніби-то все просто, якщо скарга не подана, чекаємо спливу строку на її подання, звісно плюс умовні три дні на можливе отримання скарги поштою, та отримуємо копію рішення, завірену судом з написом про набрання ним чинності, та виконавчий лист.

Проте, наведене правило досить підступне, якщо подивитись його у контексті іншого законодавчого акту, а саме Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий  документ,  прийнятий  державним  виконавцем до виконання,  повертається  до  суду,  який  його  видав,   у   разі відновлення   судом  строку  для  подання  апеляційної  скарги  на рішення,  за яким видано виконавчий документ,  та прийняття  такої апеляційної  скарги  до  розгляду (крім виконавчих документів,  що підлягають негайному виконанню).

Про повернення виконавчого документа державний виконавець  виносить постанову,  яка затверджується начальником відділу, якому він  безпосередньо  підпорядкований.  Копія  постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена  в  десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 50 цього ж Закону у разі   закінчення   виконавчого   провадження   (крім направлення виконавчого  документа  за  належністю  іншому  органу державної  виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про   визнання   боржника   банкрутом  і  відкриття  ліквідаційної процедури,  закінчення  виконавчого  провадження за рішенням суду, винесеним  у  порядку  забезпечення  позову  чи  вжиття запобіжних заходів,  а  також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат,  пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення   виконавчого  документа  до  суду  або  іншого  органу (посадовій  особі),  який  його  видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи  примусового  виконання  рішення,  а також провадяться інші дії,  необхідні  у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім  випадків, передбачених цим Законом.

Тобто в даному випадку, судове  рішення, яке у встановленому законом порядку, набрало законної сили та пред`явлено до виконання ТІЛЬКИ на підставі поновлення судом строку на апеляційне оскарження та прийняття апеляційної скарги до розгляду, знову втрачає свою чинність і всі зусилля стягувача та державного виконавця, витрачений час, спрямовані на виконання рішення суду, винесеного іменем держави, зазнають краху і, що незрозуміло особисто для автора, без його скасування.

А тепер необхідно проаналізувати важливість мотивів втрати рішенням суду сили.

Відповідно до ст. 297 ЦПК України справа реєструється в апеляційному суді у порядку, встановленому частинами другою і третьою статті 11-1 цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Протягом трьох днів після надходження справи суддя-доповідач вирішує питання про відкриття апеляційного провадження.

До апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Тобто, все, чим керується суддя-доповідач при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження, це чи відповідає вона вимогам її складення, чи вірно сплачений судовий збір та чи дотримано строк на апеляційне оскарження або поважність причин його пропуску.

Отже, суд вивчає процесуально-технічну сторону апеляційної скарги та ї подачі, проте на даній стадії не торкається її матеріального змісту, що й зрозуміло.

Проте саме процесуально-технічні аспекти подачі скарги стають вирішальними та ламають рішення суду яке вже набрало чинності.

З наведеного можна зробити наступний висновок, рішення суду, яке набрало законної сили, можна перетворити на рішення суду яке не має жодної сили, без його скасування у встановленому законом порядку з наведенням переконливих доказів.

Проте так не має бути, оскільки боржники і так перебуваючи під особливою опікою чинного законодавства мають додатковий шанс уникнути виконання рішення суду. І в цьому випадку, поваги до РІШЕННЯ СУДУ, ПРИЙНЯТОГО ІМЕНЕМ УКРАЇНИ, не мають вже не тільки боржники, але й стягувачі.

Людмила Миронова, адвокат


Немає коментарів:

Дописати коментар