Про стан виконання судових рішень в Україні

ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

Про стан виконання судових рішень в Україні

Сесійна зала Верховної Ради України

22 травня 2013 року, 15 година

Веде засідання Голова Верховної Ради України В.В.РИБАК

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день, шановні колеги, шановні учасники парламентських слухань. Будемо сесію проводити? Голосувати знаєте як? А без карточок голосувати будемо. З карточками вже я до обіду голосував.

Шановні друзі, від імені Верховної Ради України я щиро дякую вам за участь в слуханнях. Дуже важливе питання: "Стану виконання судових рішень в Україні". Важливість цієї проблеми полягає в тому, що вона фактично зачіпає інтереси кожного громадянина, а отже, всього і українського суспільства.

Вам безперечно відомі прикрі оцінки, які люди дають діяльності влади, всіх її гілок, всіх владних інституцій, в тому числі системи виконання судових рішень.

З давніх часів українці згадують про суд, така є приказка: "До суду підеш – правди не знайдеш". Тут я бачу молоді люди. Я би сказав. що мета наших слухань, по великому рахунку, в тому, щоб зробити цю народну приказку анахронізмом в Україні. Оце така наша разом з вами мета.

Якщо з вашою експертною допомогою в ході парламентських слухань сьогодні парламент напрацює законодавчі механізми вдосконалення системи виконання судових рішень, вважатиму, що цієї мети ми б досягли.

Зрозуміло, ми єдині в тому, що треба поставити в центр інтереси закону, верховенства права, інтереси суспільства і держави.

І пріоритетним напрямом роботи у сфері  реформування системи  виконання судових рішень, як складової системи захисту прав громадян залишається вдосконалення законодавства. Оновлені закони мають, насамперед, усунути правові перепони виконання судових рішень, виробити систему  правових норм, які спонукатимуть учасників правовідносин до безумовного виконання їхніх зобов’язань.

І, як свідчить статистика, стан реального виконання судових рішень в Україні поки є ще незадовільним. Вдумайтесь, сьогодні в Україні виконується тільки кожне третє рішення суду. Разом з тим, зростає кількість поданих до Європейського суду з прав людини заяв стосовно тривалого невиконання рішень національних судів.

5 червня 2012 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Цей закон розроблений на виконання Україною пілотного рішення Європейського суду з прав людини у справі Юрій  Іванов проти України, який встановив нову процедуру  виконання рішень судів, боржниками за якими є державні органи, підприємства, установи та організації, а також юридичні особи. Однак, проблема ще далека від свого остаточного розв'язання.

Думаю, що нам варто також уважно вивчити інституційну складову проблеми належного виконання судових рішень в нашій державі. Йдеться про вдосконалення діяльності державної виконавчої служби. До 1999 року проблемами виконання судових рішень в Україні опікувалась сама судова система. Тоді було прийняте рішення про вилучення Служби судових виконавців із структури судів та створення Служби державних виконавців в системі Міністерства юстиції України. І подальшим кроком    реформування органів ДВС стало прийняття  в 1999 році Закону  України про виконавче впровадження, який остаточно виділив виконавчу службу  із судових органів і, як тоді здавалося, надав органам ДВС незалежність. Однак ці кроки не привели до суттєвого покращення роботи державних виконавчих… Отже, у  2005 році Департамент  ДВС перетворюється на окремий урядовий  орган у складі Міністерства юстиції. І в рамках проведення Президентом України  адміністративної реформи  Державна виконавча служба України реформована  у центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується, координується Кабінетом Міністрів України  через Міністерство юстиції.

Тепер ДВС входить до системи органів  виконавчої влади і забезпечує реалізацію   державної політики  у сфері  організації  примусового виконання рішень судів та інших органів чи посадових осіб відповідно до законів.  Однак, попри  низку реформувань Державна  виконавча служба поки що не може забезпечити право кожного на своєчасне і повне виконання судових рішень. А тому ця проблема потребує якнайшвидшого розв'язання,  у тому  числі законодавчим  шляхом.  І такий шлях ми шукаємо  і ми повинні  разом найти такий шлях.

Сподіваюся, що нагальні питання, пов'язанні з виконанням судових рішень, які потребують оперативного  та системного вирішення, знайдуть висвітлення у ваших виступах, аби члени парламенту змогли їх врахувати при доопрацюванні Рекомендацій наших слухань. Тут є фахівці  у залі Верховної Ради.

І кілька слів про порядок роботи  наших парламентських слухань. Крім народних депутатів, ми запросили до участі керівників Міністерства юстиції, Міністерства  доходів і зборів, Міністерства   доходів й зборів, Міністерства соціальної політики, державної виконавчої служби, Пенсійного фонду, Генеральної прокуратури, Вищих спеціалізованих судів.

Поряд з керівництвом державної виконавчої служби України  в парламентських слуханнях беруть участь: керівник Управління державної виконавчої служби, Головних управлінь юстиції Автономної Республіки Крим,  у всіх областях, містах Київ та Севастополь.  Так само до участі в слуханнях запрошені провідні науковці, керівники науково-навчальних закладів, представники  громадських організацій та засобів масової інформації. І пропонуємо ми такий Регламент нашої роботи, ми повинні розглянути питання про  стан виконання судових рішень в Україні до 18 години.

Пропонується заслухати виступ голів Верховного та  Вищих спеціалізованих судів, доповідь Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та Міністерства юстиції України. Регламент таких доповідей планується до 10 хвилин. У нас прийме участь запрошений Голова Конституційного Суду України Анатолій Сергійович Головін. Я не бачу де? О, бачу. Я ж там шукаю вас. От.

Голова Верховного Суду   України Ярослав Михайлович Романюк. Є. Завтра він буде складати присягу тут у Верховній Раді України. Голова Вищого господарського суду України Татьков Віктор Іванович, голова Комітету Верховної Ради  України з питань правової політики Валерій Володимирович Писаренко, от є. Заступник Міністра юстиції України керівник апарату Сєдов  Андрій Юрійович. Є? Є.

І ще багато фахівців, які виступлять по цій  проблемі.

Я просив би шановних доповідачів дотримуватися регламенту. Виступаючим буде надано регламент 5 хвилин. Система тут працює: за 30 секунд до закінчення виступу буде сигнал. Прошу, щоб регламент… щоб більше учасники висказали свої думки, то придержуватися регламенту.

Тому якщо немає заперечень щодо такої процедури та регламенту організації парламентських слухань, то б дозолив… дозвольте запросити до виступу голову Конституційного Суду України Анатолія Сергійовича Головіна. Я вас прошу. Мікрофон включений?

ГОЛОВІН А.С. Вельмишановний пане Голово, вельмишановна президія, шановні народні депутати, присутні! Я щиро дякую нашого Голову, наш парламент за запрошення прийняти участь у таких важливих… розгляді такого важливого питання для нашої держави. У мене є відповідна інформації з приводу виконання рішень Конституційного Суду України, у нас теж ця проблема є.

Тема цих парламентських слухань, на наш погляд, є дуже важливою і актуальною. Ще у в2003 році Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня номер ………. наголосив, що правосуддя за своєю суттю різниться таким лише за умови, якщо воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.

Свого часу на запитання "яка Конституція найкраща?" відомий німецький публіцист Карл Людвіг Берне відповів: "Та, яка  краще виконується". Минуло чимало років, проте проблема виконання обов'язкових, згідно з Конституцією рішень судових органів, у тому числі і конституційної юрисдикції, не тільки залишилася, а й набула  наднаціонального характеру і стала предметом занепокоєння з боку міжнародних правозахисних організацій. Дійсно, ця проблема існує не тільки в Україні, а в багатьох інших країнах Європи та світу. Про це свідчить, зокрема, те, що на чисельних міжнародних науково-практичних конференціях, які проводилися останніми роками під егідою європейської і всесвітньої організації органів конституційної юрисдикції, ці питання не тільки порушувалися у доповідях у ході дискусій, а навіть визначали тематику таких форумів.

 Н випадково Європейський суд  з прав людини у рішенні за справою "Горосбі проти Греції" наголосив, що право на доступ до правосуддя було б  ілюзорним, якщо б правова система дозволяла остаточному обов'язковому судовому рішенню лишатися недійсним. Згідно з вимогами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень і в порядку, які передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з конституційного припису щодо обов'язквості рішень та висновків Конституційного суду України, це зокрема означає, що ці органи повинні керуватися рішеннями Конституційного суду України з питань конституційності законів та інших правових актів та надання офіційного тлумачення норм Конституції чи закону. Однак на практиці все складається далеко не так, наприклад, нерідко рішення суду де-факто зобов'язують повноважених суб'єктів вчинити дії, щодо приведення чинних правових актів у відповідність зі змістом цих рішень. Зокрема, у разі, коли внаслідок прийняття рішення Конституційним судом України у законі або іншому правовому акті з'являється прогалина, що ускладнює його застосування. За таких обставин правотворчій орган повинен в розумні строки або прийняти новий правовий акт, або внести відповідні зміни до чинного акту. Іноді така реакція може бути вельми оперативною. Так, за рішенням Конституційного Суду від 30 вересня 2010 року було визнано неконституційним Закон України "Про внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 року" (№ 2222). Згідно з резолютивною частиною цього акту на органи державної влади покладався обов'язок щодо приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України. На його виконання парламентом оперативно були внесені зміни в більш ніж 30 законів України. І це тільки парламент відреагував, а ще відреагували і Президент України, і Кабінет Міністрів.

Однак існують і протилежні приклади. Зокрема, починаючи з грудня 1998 року – це рішення Конституційного Суду від 3 грудня 1998 року № 17-РП, - незважаючи на неодноразові підтвердження у наступних рішеннях, залишалась без належної уваги парламенту правова позиція Конституційного Суду України, згідно з якою організація діяльності Верховної Ради визначається виключно законом. Відповідний закон було прийнято Верховною Радою лише у лютому 2010 року, тобто строк виконання рішення єдиного органу конституційної юрисдикції склав 11 років і 2 місяці.

Також аж ніяк не можна віднести до розумних строків і ті три роки, які знадобилися парламенту для виконання рішення Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1 щодо невідкладного в законодавчому порядку врегулювання питання про призначення суддів на посади голови суду, заступника голови суду та звільнення їх з цих посад.

У цілому за період з 2007 року по 2011 рік Конституційним Судом України прийнято 20 рішень, в яких суд визначив порядок їх виконання або сформулював рекомендації Верховній Раді, іншим органам державної влади щодо заповнення прогалин, усунення колізій в чинних актах, інших нормативних актах або щодо приведення їх у відповідність до  положень Конституції. Із зазначених 20 рішень, про які я сказав, виконано лише 8, перебувають в процесі виконання 3, а  9 і досі залишаються невиконаними.

У цьому аспекті слід зазначити, що наявність прогалин і невиконання рішень непокоїть не тільки нас, практиків. Дослідженням цього юридичного феномену займалися і займаються  відомі наші вчені-правознавці. Незважаючи на різний підхід до вивчення проблеми, їх висновки практично одностайні і полягають в тому, що прогалини у законодавстві, які виникають, хоча і є неминучими, однак явище дуже небезпечне і повинні заповнюватися якомога скоріше, оскільки їх наявність створює реальну загрозу правам  людини. За прикладами ходити далеко не треба. Так, до цього часу не  прийнято закону про відшкодування матеріально і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, про необхідність якого Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради ще у рішенні 7 жовтня 2009 року №25-Рішення прийнято.

Таким чином, можна зробити висновок, що системне вирішення  проблеми усунення  прогалин в законодавстві, а також врегулювання питань, які були визнані неконституційними на виконання рішень Конституційного Суду України залежить не тільки від  особливостей законотворчого процесу, а й від політичної волі парламенту, народних депутатів.

Слід звернути увагу на те,  що рішення Конституційного Суду  України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Проте в Україні мали місце випадки  прийняття органами державної влади  актів про визнання такими, що втратили чинність нормативних актів, їх окремих положень після визнання їх Конституційним Судом  України неконституційними. Таке непотрібне  та непередбачене Конституцією дублювання не таке вже й безвинне, оскільки породжує колізію щодо визначення часу втрати чинності правовим актам визнаним судом неконституційними та де-факто продовжували на певний термін дію неконституційних правових актів. Говорячи про виконання рішень, про офіційне тлумачення положень Конституції або законів України, необхідно зазначити, що офіційне роз'яснення, надане Конституційним Судом України, стає частиною цих положень.

На жаль, відомі випадки прийняття судами загальної юрисдикції рішень, навіть роз'яснень пленумів вищих судів, яких норми права пропонувалося застосовувати врозріз з офіційним тлумаченням, наданим Конституційним Судом. Як приклад, приведу постанову пленуму Вищого господарського суду від 17 травня 2011 року.

Які ж можливості Конституційного Суду щодо виконання контролю. Я закінчу і переходжу до головного. На даний час нормативне регулювання механізму виконання актів Конституційного Суду України залишається неповним і потребує вдосконалення.

Зокрема, що ми пропонуємо. Необхідно запровадити в парламенті службу моніторингу за наявністю колізій та прогалин у законодавстві, яка повинна відслідковувати це питання і надавати парламентським комітетам та суб'єктам права на законодавчу ініціативу відповідну інформацію та пропозиції щодо їх усунення…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте завершити.

ГОЛОВІН А.С. Одну хвилиночку.

Друге. Запровадити у законодавчому порядку спеціальну процедуру прийняття законів та інших правових актів на виконання рішень Конституційних Суду України. Наприклад, за Конституцією Словацької Республіки, державні органи, які прийняли правові норми, що були визнані Конституційним Судом неконституційними, зобов'язані привести їх у відповідність до Конституції протягом 6 місяців.

І останнє. Законодавчо врегулювати питання відповідальності за невиконання рішень та висновків Конституційного Суду України та процедуру притягнення до цієї відповідальності органів державної влади або їх посадових осіб. Щиро дякую за увагу. І ще раз дякую за запрошення бути присутнім на цих важливих парламентських слуханнях.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, дякую, Анатолію Сергійовичу. Сідайте. Я прошу до слова Романюка Ярослава Михайловича, голову Верховного Суду України.

РОМАНЮК Я.М.  Шановний пане Голово Верховної Ради  України! Шановні учасники парламентських слухань! Тематика парламентських слухань, які сьогодні проводяться, є надзвичайно актуальними. Незабезпечення своєчасного і належного виконання судових рішень є однією з найбільш нагальних проблем у сфері судочинства, які потребують невідкладного вирішення. Саме це питання порушується в переважній більшості скарг проти України, що надходить до Європейського суду з прав людини.

Невиконання судових рішень негативно впливає на авторитет судової влади, оскільки в цьому разі не досягається кінцева мета правосуддя – захист інтересів громадян і реальне поновлення їхніх порушених прав.

У резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи за номером 1787 від 26 січня 2011 року виконання рішень Європейського суду з прав людини відзначається існування основних системних недоліків, які викликають велику кількість повторюваних висновків щодо порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які серйозно підривають верховенство права. Щодо України ці проблеми пов'язані, зокрема, із хронічним невиконанням рішень національних судів.

У резолюції підкреслюється, що Україна  повинна терміново прийняти комплексну стратегії щодо вирішення ситуацій, за якою основна кількість остаточних судових рішень залишається невиконаною, а також впровадити ефективні внутрішні засоби правового захисту у відповідь на пілотні рішення у справі "Іванов проти України".

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини виконання судових рішень розглядається як невід'ємна частина судового розгляду в розумінні статті 6 конвенції. Європейський суд неодноразово робив висновок, що це право стало б ілюзорним у разі, якщо б правова система держави допускала б, що остаточне обов'язкове рішення залишалося невиконаним, і одне з таких рішень зацитував попередній виступаючий, шановний Анатолій Сергійович. Це призводить до ситуації, не сумісної з принципом верховенства права.

Голова Європейського суду Ніколас Братца у промові з нагоди відкриття судового року відзначив, що основна відповідальність за забезпечення дотримання прав і свобод, гарантованих конвенцією, покладається на самі договірні держави. При цьому одним з найважливіших питань у цій сфері є належне виконання судових рішень. Ніколас Браса підкреслив, що ці  справи не повинні бути представлені в Європейському суді, адже в них, як правило, є наявне… є явне порушення і роль суду полягає лише у встановленні суми компенсації.

Особливо неприпустимими є випадки невиконання судових рішень органами державної влади, на чому наголосив Президент України у своєму виступі на десятому позачерговому з'їзді суддів. Глава держави зокрема підкреслив обов'язок усіх посадовців стосовно безумовного виконання судових рішень. Президент України відзначив, що посадова особа органу державної влади не повинна чекати, поки виконанням судового рішення займеться виконавча служба. Це питання авторитету влади в цілому.

Європейський суд також наголошує, що органи державної влади є одним з компонентів держави і інтереси цих органів повинні співпадати з необхідністю належного здійснення правосуддя.

Потрібно зазначити, що державою вже вжито певні кроки щодо вирішення цієї проблеми, зокрема з проведенням у 2010 році судової реформи, ініційованої Президентом України. Так, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року було вирішено не лише питання судоустрою, а й низку актуальних процесуальних проблем, у тому числі тих, які зумовлювали затягування строків розгляду справи. "Прикінцевими положеннями" закону також внесено зміни до законодавчих актів з метою вирішення проблеми невиконання судових рішень.

Венеціанська комісія у своєму висновку від 18 жовтня 2010 року щодо Закону "Про судоустрій і статус суддів" позитивно відзначила внесені зміни, однак зробила низку рекомендацій щодо їх подальшого розвитку. Так, закон містить нову редакцію статті 382 Кримінального кодексу України, яка передбачає більш сувору відповідальність за умисне невиконання рішення суду. Таке умисне невиконання є злочином не тільки для службових осіб, але й пересічних громадян.

Проте комісія зробила застереження, що в разі, якщо боржник не виконує рішення суду, важливо знайти можливість забезпечення повернення ним боргу. Відтак, покарання боржника ані прискорить виконання судового рішення про виплату боргу, ані адекватно компенсує кредиторові наслідки затримки виплат. При цьому динаміка кількості засуджених за цією статтею осіб свідчить про загострення в Україні проблем, пов'язаних з  невиконанням судових рішень. Зокрема, у 2010 році за цей злочин було засуджено 78 осіб, в 211 році – 103, а вже в 2013 – 143 особи, що майже в два рази більше, ніж  у 2010 році.

"Прикінцевими положеннями" закону також викладено у новій редакції статтю 267 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, у разі невиконання постанови  адміністративного суду, передбачено накладення штрафу на винну посадову особу або на керівника органу відповідального за виконання постанови. При цьому половина суми штрафу стягується на користь позивача, а інша частина надходить до державного бюджету України.

Відповідно до висновку Венеціанської комісії таку норму необхідно було б передбачити не лише в адміністративному процесі, а й у справах інших юрисдикцій.

З практики Європейського суду з прав людини випливає, що проблеми надмірної тривалості провадження і затримок у виконанні судових рішень переважно пов'язані зі структурними проблемами в організації судової системи.

На сьогодні в Україні не збалансоване, суперечливе та не виважене законодавство містить значну кількість нічим не забезпечених в економічному сенсі гарантій, які неможливо виконати  через обмеженість ресурсів, якими володіє держава. Неможливість виконання судових рішень в таких випадках є похідною, вторинною проблемою наслідком незбалансованості законодавства. Я маю на увазі такі проблемні питання, як не передбачення в державному бюджеті коштів для виплат, бюджетне фінансування яких гарантоване законодавством, зокрема, компенсацій, пільг, надбавок тощо.

Встановлення законодавчими актами мораторію на примусову реалізацію майна, що  унеможливлює виконання судових рішень або ж зупинення виконавчого провадження щодо певних категорій підприємств.

Проте, крім системних проблем законодавчого характеру існують недоліки і в роботі державної виконавчої служби України. Про це свідчать численні скарги осіб на рішення дії або бездіяльність державних виконавців чи посадових осіб цієї служби.

Крім того, їх динаміка свідчить про погіршення ситуації пов'язаної з процедурою виконання судових рішень. Так, у 2012 році у цивільних справах до судів надійшло майже 15 тисяч таких скарг, що на 28 відсотків більше, ніж в 2011. При цьому в минулому році судами задоволено понад 50 процентів скарг. У той час, як в 2011 році цей показник складав 42 проценти. В адміністративних справах у 2012 році до судів надійшло понад 25 тисяч скарг у порядку виконання судових рішень, що на 26 процентів менше стосовно рівня 2011 року. Проте, частка задоволених скарг зросла з 60-и у 2011 до 65-и у 2012 році.

У законодавстві необхідно передбачити компенсаційні заходи у випадках надто тривалого виконавчого провадження. Як відзначає Венеціанська комісія у своєму висновку, без таких заходів, дієвих не лише в теорії, але й на практиці, надходження відповідних скарг до Європейського суду з прав людини може продовжуватися. Вбачається, що нашій державі необхідно запровадити позитивний досвід Російської Федерації, в якій у 2010 році було прийняв то Закон "Про компенсацію за порушення права на судочинство протягом розумного строку, або права на виконання судового акту протягом розумного строку". Цей закон зокрема встановлює право осіб у разі порушення їх права на судочинство протягом розумного строку чи права на виконання судового акту, що передбачає звернення стягнення бюджетні кошти, на звернення до суду із заявою про присудження їм компенсації за таке порушення. При цьому, відповідно компенсація не залежить від наявності вини суду, органів, на які покладено обов’язок щодо виконання судових рішень чи інших органів державної влади. У свою чергу органи, які уповноважені на виконання  рішення судів про присудження такої компенсації, мають право пред’явити регресну вимогу до органу чи посадової особи, з вини якої було допущено таке порушення.

Підсумовуючи, хочу підкреслити, що необхідно розробити цілісну державну стратегію вирішення цієї глобальної для України проблеми, яка потребує докладання зусиль усіх гілок влади з урахуванням європейських стандартів, практики Європейського суду з прав людини, а також рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи Рек. 2003-16 (щодо виконання рішень адміністративних і судових органів у галузі адміністративного права, а також  Рек. 2417 (щодо примусового виконання).  Вирішення цієї проблеми забезпечить не лише зменшення надходження  справ  до Європейського суду та виплату компенсацій за його рішеннями з Державного бюджету України, а й підвищить рівень судового захисту прав осіб, зростання рівня довіри громадян як до судової системи, так і до державної влади України в цілому. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ярослав Михайлович, прошу сідати. Запрошу до слова  голову Вищого господарського суду України Віктора Івановича Татькова. Прошу.

ТАТЬКОВ В.І. Вельмишановний пане Голово! Шановні народні депутати! Учасники парламентських слухань! Перш за все, я хочу подякувати за запрошення прийняти участь в такому важливому заході.

Будь-який судовий   процес повинен завершуватися реалізацією прийнятого судом рішення, саме виконання судового рішення можна вважати показником вирішеності судового спору, життєвості застосованого судом закону та в кінцевому підсумку показником авторитету правосуддя та ефективності державної влади в цілому.

Гадаю, немає потреби доводити присутнім гостроту проблеми із виконанням судових рішень про їх актуальність та необхідність, як найшвидшого вирішення свідчить не лише статистика невиконання рішень суду, а й численні звернення до  Європейського Суду з прав людини в зв’язку  не  з невиконанням або  тривалим невиконанням рішень національних судів.

Якщо аналізувати статистичну інформацію наведену у звітах  державної виконавчої служби України про роботу її органів в 2011-2012 роках, то звертають на себе увагу такі показники: кількість завершених виконавчих впроваджень становить приблизно дві третини від тих, що підлягали примусовому виконанню. Про те, якщо звернути увагу на розмір сум стягнутих органами державної виконавчої служби за  виконавчими документами картина виглядає цілком протилежна, менша одної третини вимог кредиторів задоволено шляхом примусового виконання судових рішень органами державної виконавчої служби. Особливо важливе значення це має  для господарського судочинства, оскільки саме в господарських правовідносинах стягується в судовому порядку найбільші за розмірами суми. Традиційно й значною залишається й кількість розглянутих господарськими судами на рішення дії чи  бездіяльність органів виконавчої служби щорічно близько 3,5 тисячі.  Причиною незадовільного стану з  виконання судових рішень так чи інакше пов’язані з проблемами діяльності всіх трьох гілок державної влади. Головною ж системною проблемою в цьому, на моє глибоке переконання, є відсутність безпосереднього зв’язку між ухваленим судового рішення та його виконанням. Зв'язок  цей був втрачений після ліквідації посад судових виконавців у складі загальних судів та створення окремої виконавчої служби у системі органів виконавчої влади. Цілком  зрозуміло, що зроблено це було з метою усунення непритаманних судам функцій щодо забезпечення виконання власних рішень з урахуванням рекомендацій відповідних європейських інституцій. Однак, практика, що склалась в Україні, доводить недоцільність цілковитого відокремлення виконавчої служби від судової системи, що певним чином негативно вплинуло на ефективність системи виконавчого провадження та значною мірою нівельовано фундаментальний принцип здійснення правосуддя – принцип обов'язковості судового рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є невід'ємною складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Впевнений, що  подолання проблеми невиконання судових рішень вимагає комплексного підходу, у тому числі, шляхом структурних змін в організації діяльності Державної виконавчої служби України.

Звичайно, реформування виконавчого провадження неможливо без відповідного законодавчого забезпечення. На відміну від  процесуального законодавства як оптимізоване з прийняттям Закону України "Про судоустрій і статус суддів" питання виконавчого провадження регулюються багатьома і різними актами законодавства. До нього належить, зокрема, Закон України "Про виконавче провадження", також відповідні процесуальні кодекси. Окремими законами регламентовано статус виконавчої служби, порядок виконання рішень Європейського суду з прав людини, порядок виконання рішень національних судів про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державне підприємство, установа, організація або юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Водночас різними і … органи, якими забезпечується виконання судових рішень.

На нашу думку, доцільним вбачаються такі напрямки законодавчого реформування виконавчого провадження. Передусім йдеться про заходи, спрямовані на відновлення зв'язку між судом і виконавчим провадженням, яке є завершальною стадією судового розгляду. Запровадження дієвого судового контролю за здійсненням виконавчого впровадження, насамперед це стосується саме господарського судочинства. Варто розглядати питання щодо можливості механізмів підпорядкування органів виконавчого впровадження судовій гілці влади, а саме стосовно передачі служби державних виконавців із підпорядкування Міністерства юстиції до Державної судової адміністрації України, такі  пропозиції було викладено в рішенні сьомого з'їзду суддів України.

Потрібно також визначитися з обговореними вже на перший рік ініціативами щодо доцільності та можливості запровадження в Україні альтернативного державного механізму виконання судових рішень. Це дозволило б певним чином оптимізувати процес виконання судових рішень шляхом з одного боку розвантаження органів Державної виконавчої служби, з іншого – надання стягувачу права самостійно вирішувати, до якого виконавця він буде звертатися. Водночас сучасний рівень правової свідомості та правової культури в Україні вимагає обережного ставлення до запровадження інституту недержавного виконання рішень юрисдикційних органів з огляду на ризики його неправомірного використання. Тому такий інститут може мати місце, однак виключно з метою забезпечення альтернативних способів пошуку та виявлення майна боржника, на яке може бути звернено стягнення за відповідними судовими рішеннями без застосування дій примусового характеру. Можливо, слід забезпечити безперервність  судового процесу аж до  виконання судового рішення, коли виконавче впровадження порушувалося незалежно від волі стягувача, але при залишенні за ним права відмовитися від стягнення і припинити впровадження.

Правозастосовна практика вимагає від законодавця більш чіткого врегулювання та усунення окремих прогалин законодавчого визнання юрисдикції судів стосовно розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів  і посадових осіб Державної виконавчої служби. В усіх випадках рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або інші посадові особи Держаної виконавчої служби повинні оскаржувати до того суду, який видав виконавчий документ повністю або,  якщо йдеться про зведене виконання провадження в тій частині, що стосується виконання рішення відповідного суду. Існує також потреба в усуненні конкуренції між виконавчим провадженням та процедурою банкрутства за Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Особливістю провадження у справах про банкрутство є те, що воно повинно замінювати виконавче провадження, і задоволень вимог кредиторів має відбуватися в порядку, встановленому Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відтак, з метою уникнення паралельного існування двох проваджень щодо одних і тих же вимог слід законодавчо передбачити обов'язкове закриття виконавчого провадження з моменту порушення провадження у справі про банкрутство, а не його зупинення, як це передбачено нині чинним законодавством.

На нашу думку, має бути запроваджений єдиний порядок виконання усіх виконавчих документів щодо боржника під контролем господарського суду, який розглядає справу про банкрутство. Необхідне також посилення відповідальності за невиконання судових рішень, притому як органів, якими забезпечується виконання рішень, так і боржників, за відоме ухилення від виконання рішень судів. Отже, комплексне вирішення проблеми виконавчого провадження, в тому числі шляхом вироблення та реалізації відповідних законодавчих пропозицій, потребує запровадження в Україні такого правопорядку, що забезпечував би належне, тобто своєчасне, повне і неупереджене виконання судових рішень, а відповідальне ставлення посадових осіб Державної виконавчої служби до здійснення своїх повноважень. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Дякую. Сідайте.

Слово надається голові Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Валерію Володимировичу Писаренку. Прошу.

ПИСАРЕНКО В.В. Дякую, шановний Володимире Васильовичу.

Шановні учасники парламентських слухань, хочу перш за все подякувати представникам судової гілки влади, які сьогодні майже у повному складі, керівництво судової гілки влади відгукнулося на таку важливу, на мій погляд, тему для всієї країни. І я буду говорити про про  це в своєму…..

І хочу відразу зробити акцент перший, що виконавча гілка влади, на жаль, не звернула увагу на те, що тут  відбувається якась проблема, що на це потрібно звертати увагу.

Ми сьогодні фактично  не маємо розуміння наскільки це важливо для Кабінету Міністрів і для виконавчої взагалі гілки влади для того, щоби виконання судових рішень в цій країні було не пустим словом.

Шановні колеги! Проблема, яку ми сьогодні плануємо  обговорити, одна з визначальних для  перспектив не тільки судової гілки влади, а й державної системи загалом. Виконання судових рішень – один з головних критеріїв, за яким прості громадяни оцінюють силу, ефективність і чесність влади.  Ми всі хочемо жити в країні, в якій судові рішення виконуються без будь-яких компромісів. В Україні виконання судових… рішень судів законом покладено на  Державну виконавчу службу України.  На законодавчому рівні на неї основним  завданням  визначення  своєчасне, повне та неупереджене примусове виконання судових рішень, передбачених законом. Однак реалії сьогодення та статистичний аналіз поточної ситуації з примусовим виконанням судових рішень  Державної виконавчої служби наводить на невтішні висновки. Так, на початок поточного року в органах Державної виконавчої служби залишається невиконаними  майже три мільйони виконавчих документів. Рівень виконання судових рішень впродовж останніх  7 років не перевищує третини.

Саме з огляду на потребу невідкладного  вирішення питань щодо покращання стану справ по виконанню судових рішень в Україні Комітет з питань правової політики як комітет до предмету відання якого віднесені питання організації та діяльності виконавчої служби проводить сьогодні парламентські слухання.

Організовані комітетом слухання мають стати тим майданчиком для дискусій, де ми почуємо реальні рецепти для вирішення даної хвороби української судової системи виконання судових рішень.

Я дуже дякую за позицію і Конституційного Суду, Верховного Суду, і Господарського суду в тих думках, які вже почуті, стосовно змін, які потрібно робити. Я переконаний, що ми  приймемо як завдання для нас співпрацю з Конституційним Судом  в тих питаннях, які сьогодні були озвучені головою Конституційного Суду, господарською гілкою судової влади та Верховним Судом.

 Простого рецепту немає. Очевидно, що вирішення проблем потребує комплексу заходів   від удосконалення чинного законодавства, реформи Державної виконавчої служби України, дослідження її місця та підвідомчості в системі органів державної влади і до шляхів вдосконалення законослухняності та професійності конкретного державного виконавця.

Чи не найбільш гострою проблемою є своєчасність виконання судових рішень. Для ілюстрації. Приклад з Волинською областю, який вартий окремої книги сумнозвісних рекордів. В це важко повірити, але там з вересня шостого року не виконано рішення Любомільського районного суду про стягнення на користь громадянки Кут аліментів на утримання дитини. Заборгованість по аліментам перевищила вже 60 тисяч гривень. Причому, рішення суду протягом трьох років перебувало на виконанні у відділі Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в Києві. А з грудня дев'ятого року – у відділі Державної виконавчої служби Яремчанського районного управління юстиції Івано-Франківської області.

Заявниця неодноразово зверталась до Державної виконавчої служби та міністерства юстиції. Проте, конституційне право дитини на достатній життєвий рівень так і залишився порушеним.

Шановні колеги! Зверніть увагу! Саме за такими прикладами люди оцінюють здатність держави забезпечити конституційні права. Не менш гостро постає питання повноти виконання судових рішень. Неповне виконання судового рішення є яскравим прикладом взаємного програшу і держави, і громадянина. Адже держава втрачає людські та матеріальні ресурси. А в результаті громадянин не отримує бажаного чи законного результату у вигляді відновлення його порушених прав чи отримання належного відшкодування.

Практика свідчить, що найчастіше причиною цієї проблеми є недостатньо добросовісне ставлення до своїх службових обов'язків державного виконавця. Грає свою роль також небажання або невміння керівництва Державної виконавчої служби всіх рівнів приймати управлінські рішення задля усунення перешкод у законній діяльності виконавців низької ланки.

Ще одна ілюстрація. До комітету звернулась голова харківського благодійного фонду інвалідів Великої Вітчизняної війни "Перемога". Благодійний фонд виграв суд і вимагав, щоб державний виконавець витребував у громадянина круглу печатку і штамп. Виконавче провадження було формально закінчено 11 жовтня 2011 року, але не поверненням печатки, а поданням до правоохоронних органів заяви про притягнення до кримінальної відповідальності відповідного громадянина. В свою чергу прокуратура Московського району, за результатами цього подання, встановила, що воно  подано не по формі. Мовляв, порушено наказ Мін'юсту та Генпрокуратури. Іде звичайне футболяння багатьох звернень громадян, і це призводить до того, що громадяни роками не можуть виконати судове рішення.

Однак, несвоєчасність і неповнота виконання рішень – це ще півбіди. Чи не найбільш резонансною проблемою у ході виконання судових рішень є упереджене примусове виконання судових рішень. Якщо говорити більш конкретно, це системна корупція в структурі органів Державної  виконавчої служби та відсутність належного контролю і організації законного виконання судового рішення.

Якби все це було прозоро, не було б стрімкого зростання кількості скарг на дії виконавців. Із судовою статистикою не посперечаєшся. Так, згідно з інформацією Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ кількість скарг на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби зросла з трохи більш ніж 13 тисяч у 2011 році до майже 17 тисяч у 2012 році. Зростання за рік на 30 майже відсотків.

А тепер, шановні колеги, зверніть увагу на динаміку кількості притягнутих до відповідальності працівників виконавчої служби. За реагування органів прокуратури до відповідальності в 2010 році притягнуто 553 посадові особи, в 2011 – 701, а в 2012 році – 956 державних виконавців. І динаміка зберігається. Вже за перший квартал 2013 року притягнуто до відповідальності 321 людину.

У 2012 році Вищим спеціалізованим судом було переглянуто 60 справ за скаргами на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи виконавчої служби. При цьому скасовано, уявіть собі, 76 відсотків виконавчих судових рішень  нижчого рівня у справах цієї категорії.

З усім цинізмом проблема ефективності проявляється при виконанні судових рішень на користь Пенсійного фонду. Так, за даними фонду, у 2012 році примусовому виконанню на користь Пенсійного фонду підлягало 441 тисяча виконавчих документів на суму 8,4 мільярда гривень. А фактично виконано 154 тисячі виконавчих документів на суму 1,6 мільярдів гривень. Це лише 20 відсотків із суми, що підлягає виконанню. Іншими словами, майже 7 мільярдів гривень надійшло до пенсіонерів.

Органами Державної виконавчої служби не забезпечується і належний контроль за здійсненням спеціалізованими торговельними організаціями реалізація арештованого майна та перерахування коштів ними.

Упродовж 2010-2011 років в торгівельних організаціях перебувало на реалізації арештованого майна на суму майже 18 мільярдів гривень. А до реалізації цього майна до бюджету надійшло менше 2 мільярдів.

Негативно впливають на рівень виконання рішень численні порушення чинного законодавства, які допускаються службовими особами Державної виконавчої служби, відсутність належної взаємодії між ними та іншими уповноваженими державними органами.

Шановні колеги, ще один красномовний факт, який вказує на те, що Державна виконавча служба оцінює масштаби проблеми, як Державна виконавча служба оцінює масштаби проблеми, є темою наших слухань. У грудні 2011 року Державною виконавчою службою затверджено нову форму звітності, якою взагалі не передбачено відображення стану виконання виконавчих документів за суспільно важливими категоріями, зокрема про стягнення коштів до бюджету, стягнення аліментів тощо. Подаються виключно відомості про фактичне виконання рішень.

Існуюча в органах виконавчої служби система оцінки роботи державних виконавців за показниками щодо сум завершених виконавчих проваджень не сприяє відображанню реальної картини їх діяльності. Ті дані, які ми офіційно отримуємо від виконавчої служби – це фактично хибне уявлення і рожеві окуляри Державної виконавчої служби на те, як вони вважають повинно це бути.

Але реальність зовсім інша. Протягом 2012 року до Державної виконавчої служби України надійшло 19 тисяч 674 звернення. З них з Верховної Ради України 701 звернення. Відповіді, що надаються Державною виконавчою службою на комітетські та депутатські звернення є беззмістовними та зводяться до відмови в наданні необхідної інформації.

Шановний Голово, мені потрібно буде ще пару хвилин.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дві хвилини ще.

ПИСАРЕНКО В.В. Найчастіше служба формально посилається на вимоги Закону України "Про захист персональних даних". Така реакція на звернення не узгоджується з чинним законодавством України, оскільки перешкоджає здійсненню контрольних функцій комітету та порушує гарантії діяльності народного депутата України. При цьому для здійснення контрольних функцій комітету і не потрібні відомості про фізичну особу, яка ідентифікована. Вона вже звернулася до народного депутата за допомогою, яку не може йому надати Державна виконавча служба. І при цьому для здійснення…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Включіть.

ПИСАРЕНКО В.В. При цьому для здійснення контрольних функцій комітету нам потрібно, щоб державна виконавча служба надавала ґрунтовні відповіді щодо виконання законодавства в ході конкретного виконавчого провадження, а не конкретизовані персональні дані заявника.

Разом з тим слід зазначити, що детально вивчене питання дозволяє виокремити і низку об'єктивної проблематики неякісного виконання судових рішень Державної виконавчої служби. Серед таких факторів варто окремо визначити непоодинокі випадки ухвалення незрозумілих судових рішень. А також недосконалу процедуру реалізації майна боржників арештованого під час здійснення виконавчого провадження.

Судова система після підпорядкування Державної виконавчої служби органам юстиції не несе жодної відповідальності за завершальну стадію судового процесу. Одним із негативних наслідків цього є і ухвалення рішень, що за своїм змістом не є однозначними для виконавчої служби або існування взаємно виключних рішень з одних і тих же самих правовідносин.

Іншим негативним наслідком є те, що виконання судового рішення жодним чином не впливає на статистику, яка демонструє ефективність діяльності судів, що зайвий раз демонструє розірваність єдиного ланцюга правосуддя.

Потребує підвищення відкритість процедур виконання судового рішення та системи публічної реалізації фіксованого і арештованого державними виконавцями майна. Задля досягнення цієї мети варто запровадити механізми соціального контролю  за виконуваністю судових рішень через загальнодоступні інформаційні мережі.

Доцільно розглянути питання модернізації діяльності органів Державної виконавчої служби та її співпраці з іншими органами державної влади. Зокрема, запровадження та забезпечення безперебійного функціонування електронного документування в усіх обліково-реєстраційних установах та створення реєстру з обов'язковим наданням доступу до них державним виконавцям, що значно скоротить строки виконання судових рішень.

Однак реформування Державної  виконавчої служби повинно відбуватися з урахуванням реалій сьогодення українського суспільства. З урахуванням помилок, які мали місце при реформуванні інших галузей та націленим на якісно новий результат, що гарантуватиме захист конституційних прав громадян.

Так час від час озвучується думка про доцільне створення в Україні приватної виконавчої служби. На нашу точку зору, комітету це є поки що недоцільно.

Світова практика та стандарти демонструють, що процес здійснення правосуддя розпочинається з моменту звернення до суду і закінчується виконанням судового рішення. Відтак, судове провадження повинно мати цілісну і логічно завершену структуру від звернення до суду і до виконання судового рішення. В іншому випадку середня і головна ланка цієї структури – судовий розгляд та ухвалення правосудного рішення втрачає свою значимість. Аналіз рішення Європейського суду з прав людини також засвідчує його  однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення.

Закінчуючи, хочу сказати, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя. Статтею 124 Конституції України імперативно визначена компетентність щодо здійснення правосуддя. Тобто правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами  Конституцією не допускається. Відтак, виконання судових рішень має бути віднесено до компетенції судової гілки влади. Образно кажучи, навіть найсучасніший автомобіль може мати потужний двигун, але якщо колеса не прикручені, а  перебувають поруч у ліску, навряд чи така машина зрушиться з міста.

Наостанок хочу повернутися до тези, з якої почав. Ми маємо не гаяти час і якомога швидше взятися за вдосконалення системи виконання судових рішень, адже українські громадяни навряд чи зможуть говорити, що влада в їхній країні ефективна і сильна, якщо рішення судів будуть виконуватись несвоєчасно, не в повному обсязі та непрозоро. Ситуацію слід виправляти негайно. Хочу сказати, що ми з вами тут зібралися, представники всіх гілок влади, з однією метою, що не перекладати один на одного відповідальність, щоб зрозуміти, що оцінку люди нам одну і  ця оцінка ціниться по нашій взаємодії. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Запрошується до доповіді заступник міністра юстиції України, керівник Апарату – Андрій Юрійович Сєдов. Так, рідко буваєте у Верховній Раді, мабуть. Прошу.

СЄДОВ А.Ю. Доброго дня, шановний Володимир Васильович! Доброго дня, присутні! Дякую Вам, Володимире Васильовичу,  що ви запросили мене сюди, щоб я зміг виступити в парламентських слуханнях. Хочу подякувати всім головам судів судової гілки влади, хочу подякувати парламентарям в частності Валерію Володимировичу за  принципові виступи. Хочу звернути увагу присутніх в тому, що дійсно є питання, є проблеми в діяльності виконавчої служби. Але не так все погано. Як от Валерій Володимирович виступив тут. Державна виконавча служба працює, Державна виконавча служба вже працює 13 років, Державна виконавча служба  стягує в примусовому порядку величезні суми  - 20  мільярдів було стягнуто в минулому році. Це на 48 відсотків більш ніж в 2011 році. Але в своїй доповіді я хочу звернути увагу присутніх на ті дії, ту роботу, яку проводить Міністерство юстиції по розвитку, по удосконаленню діяльності Державної виконавчої служби. Виконання судового рішення, як уже тут  відмічалося, є завершальною стадією судового впровадження, а відтак є невід’ємною складовою справою**? кожного на судових захист. Належне виконання  рішень свідчить про високий рівень права в державі і одночасно про  виконання держави власних зобов’язань перед громадянами та  юридичними особами.

Ефективність виконання рішень залежить від повноважених чинників, зокрема якості законодавчої бази, матеріально-технічного забезпечення органів виконавчої служби уповноважених на виконання рішень, визначеності судових рішень, які підлягають примусовому виконанню.

Діяльність Державної виконавчої служби України спрямовуються і координуються Кабінетом Міністрів України  через Міністра юстиції України.

При цьому функціями Міністерства юстиції щодо формування та забезпечення реалізації політики у сфері організації примусового виконання рішень суддів та інших органів полягає: у правовому забезпеченні діяльності служби, кадровому забезпеченості апарату ДВС та керівних посад, структурних підрозділів територіальних органів Міністерства юстиції, які забезпечують реалізацію повноважень  ДВС, матеріально-технічному забезпеченню структурних підрозділів територіальних органів Міністерства юстиції, які забезпечують реалізацію повноважень ДВС.

ДВС України   є  процесуально самостійним органом, а контроль за законністю виконавчого впровадження може здійснюватися виключно відповідними посадовими  особами  Державної виконавчої служби України та судами України. Такий статус служби забезпечив  незалежність  державних виконавчих  при здійсненні виконавчого впровадження.

З часу створення Державної виконавчої служби України  як  центрального органу виконавчої влади Міністерством юстиції з метою формування та забезпечення реалізації політики  у сфері організації примусового  виконання здійснено комплекс заходів нормотворчого та організаційно-правового  характеру. Це дозволило  забезпечити належну організацію роботи органів Державної виконавчої служби, підвищити ефективність діяльності  державних виконавців по виконанню рішень судів та інших органів, а також координацію роботи  з правоохоронними органами, іншими  органами державної влади з метою підвищення ефективності примусового виконання рішень.

Серед найважливіших заходів, спрямованих на удосконалення процедури примусового   виконання  рішень,  варто відмітити:  прийняття Верховною Радою України  Закону про внесення змін  до Закону України про виконавче впровадження та деяких  інших  законодавчих  актів України щодо  вдосконалення процедури примусового виконання. Цей закон набрав  чинності 8 березня  2011 року (розробник – Міністерство  юстиції).  Зазначеним  законом удосконалено процедури примусового виконання  рішень, зокрема  зменшено ризики  зловживання  боржника своїми правами під час здійснення  виконавчого  впровадження, а саме: встановлено виключно  судовий порядок  оскарження боржником  рішень  дій чи бездіяльності  державних  виконавців; запроваджено інститут  заборони виїзду за межі країни до виконання зобов'язання за рішення суду тощо.

Також варто  відмітити прийняття  Верховною Радою  України  Закону про гарантії держави щодо виконання судових рішень. Цей  закон набрав чинності  1 січня цього року (розробник – Міністерство юстиції).  Цей  закон визначив механізм виконання рішень боржниками, за якими є державні  органи, державні підприємства, установи та організації, а також юридичні особи, реалізація майна яких  заборонена законом. Це дозволило забезпечити виконання насамперед   таких соціально важливих рішень як стягнення різних категорій соціальних виплат: доплат до пенсій чорнобильцям, дітям війни, допомоги по догляду за дитиною, матеріальне  забезпечення військовослужбовців, суддів тощо.

Варто  відмітити внесення змін до законодавства про реєстрацію  речових прав  на нерухоме майно та Закону про виконавче впровадження щодо  уточнення даних про боржника у виконавчому документі, що дозволило запобігти  випадкам накладення  арешту на майно осіб, які мають ідентичні дані з боржником, ну, і як наслідок, порушення прав цих осіб.

Урядом прийнята постанова 25 січня 2012 року  номер 54, яка  визначила процедуру розшуку та затримання транспортних засобів боржників органами внутрішніх справ.

Разом з тим, з огляду на динаміку розвитку суспільних відносин, законодавство у сфері примусового виконання рішень  потребує постійного вдосконалення. Так Мінюстом розроблено та внесено на розгляд уряду законопроект, який дозволить визначити механізм виконання рішень судів про повернення дітей відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, а також вдосконалити процедуру примусового стягнення аліментів.

Крім того, Мінюстом підготовлений комплексний законопроект, який передбачає вдосконалення процедури примусового виконання рішень, зокрема оптимізацію процедури розшуку боржників у виконавчому провадженні, зниження корупційних ризиків при оцінці та реалізації майна, вдосконалення виконання рішень зобов'язального характеру, вдосконалення контролю за законністю виконавчого провадження тощо.

Загалом Мінюстом підготовлено пропозиції щодо 42 нормативно-правових актів з питань діяльності органів державно-виконавчої служби та примусового виконання рішень і 25 з яких прийнято в установленому порядку.

Реалізація зазначених законодавчих ініціатив Міністерства юстиції дозволило збільшити кількість виконаних органами Державної виконавчої служби рішень та фактично стягнені за цими рішеннями суми. Загалом у 2012 году, як я вже звертав увагу, стягнуто 19 міль'ярдів 592 мільйони коштів, гривень, що складає 45… що на 45 відсотків більше, ніж  у 2011 році. З них до бюджету 2,7 мільярди гривень, на користь Пенсійного фонду  1,7 мільярди гривень, у тому числі, заборгованості по заробітній платі 331  мільйон гривень.

Міністерство юстиції постійно здійснює аналіз проблем, які виникають  при реалізації державно-виконавчої служби України  державної політики у сфері примусового виконання рішень і шукає шляхи їх вирішення. Перш за все, подальшого вдосконалення потребує законодавча база, регламентуюча як процедуру проведення примусового виконання. Так і можливості його застування до окремих боржників.

Модернізації потребує в цілому існуюча система реалізації майна. Так як існуюча процедура реалізації майна не виключає впливу суб'єктивних факторів, оскільки торги проводяться ліцитатором, який призначається спеціалізованою організацією, до того ж спеціалізовані організації є самостійними суб'єктами господарювання, а тому ДВС України немає повноважень впливати на їх діяльність. В зв'язку із зазначеним, Мінюстом спільно з ДВС України розроблено проект Наказу Міністерства про затвердження порядку реалізації арештованого майна, який передбачає інші підходи до реалізації арештованого державними виконавцями майна, а саме, реалізація арештованого державними виконавцями майна повинна здійснюватися шляхом його продажу на електронних торгах, що дозволить усунути суб'єктивний фактор. Адже подання та обробка заявок на участь в торгах, проведення самих торгів та обробка інформації про результати торгів здійснюватиметься в автоматичному режимі.

Ще однією важливою передумовою належного виконання рішень є кадрове та матеріально-технічне забезпечення органів Державної виконавчої служби. На сьогодні однією з найбільших проблем є плинність кадрів в органах Державної виконавчої служби, що негативно впливає на ефективність роботи, насамперед це пов'язано з неефективною системою оплати праці державних виконавців, складністю роботи та високим рівнем відповідальності. Варто зазначити, що на сьогодні розмір окладу державного та старшого державного виконавця дорівнює розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України про Державний бюджет України на 2013 рік.

Слід також відмітити, що з 1 січня 2013 року скасований механізм фінансування процедури примусового виконання рішень, вчасності скасований виконавчий збір, з якого проводилась оплата організації примусового виконання рішень. Враховуючи зазначене, пріоритетними напрямками в Міністерстві юстиції з формування політики у сфері організації примусового виконання рішень в 2013 році є законодавче врегулювання процедури виконання рішень про повернення дитини з метою ефективного захисту прав та інтересів дітей внаслідок їх незаконного переміщення, удосконалення процедури примусового стягнення аліментів на утримання дітей, посилення інституційної спроможності органів Державної виконавчої служби, зокрема…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте завершити. Будь ласка, включіть мікрофон.

СЄДОВ А.Ю. … зокрема звільнення від сплати судового збору та повернення до механізму фінансування організації роботи органів Державної виконавчої служби за рахунок коштів виконавчого збору, підвищення рівня оплати державних виконавців, запровадження реалізації арештованого державними виконавцями майна шляхом продажу на електронних торгах. У зв'язку з цим прошу підтримати відповідні законодавчі ініціативи під час їх розгляду Верховною Радою України. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Присідайте, будь ласка.

Шановні учасники парламентських слухань, переходимо до загального обговорення. Нагадую, що на обговорення відводиться 1 година 40 хвилин, на кожний виступ – 5 хвилин.

Запрошується до виступу заступник голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Міщенко Станіслав Миколайович. Будь ласка.

МІЩЕНКО С.М. Дякую.

Шановні народні депутати, колеги, учасники парламентських слухань! Повністю погоджуючись із доповідачами щодо актуальності проведення парламентських слухань із заявленої теми, зазначу, що невиконання судових рішень в Україні зумовлює виникнення багатьох проблем, які прямо чи опосередковано впливають на ефективність вітчизняної правової системи, її оцінку міжнародними організаціями, а тому потребують негайного вирішення, зокрема шляхом удосконалення українського законодавства.

Не буду вас переобтяжувати статистикою про кількість скарг на дії, бездіяльність державних виконавців, а також касаційною практикою, її детально навів голова Комітету з питань правової політики Писаренко Валерій Володимирович. Зазначу лише, що найчастіше підставою для звернення сторін виконавчого провадження з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду стала або є відмова у відкритті виконавчого провадження чи інші дії на бездіяльність державного виконавця або інші посадові особи Державної виконавчої служби під час саме виконання судових рішень, які, на думку сторін виконавчого впровадження, порушують їхні права та свободи.

Аналіз результатів касаційного перегляду судових рішень у цивільних справах засвідчив, що органи Державної виконавчої служби не завжди належним чином виконують покладені на них обов'язки, наведені підтверджені непоодинокими фактами звернень до Вищого спеціалізованого  суду, судів першої та апеляційної інстанції з проханнями надати відповідні роз'яснення з  приводу діяльності виконавчих служб.

Наприклад. Один із районних судів міста Маріуполя Донецької області звернувся  до нас із листом про те, що відділи виконавчої служби, керуючись статтею  18 Закону "Про виконавче впровадження" масово повертають до суду постанови про адміністративні правопорушення без виконання, мотивуючи свої дії відсутністю у них постанов… в цих постановах відомостей про індивідуальний ідентифікаційний номер правопорушника.

Зауважу, що такі дії державних виконавців свідчать про ігнорування або, дійсно, нерозуміння ними змісту положень статей 11, 18 Закону "Про виконавче впровадження", Кодексу України про адміністративні правопорушення та навіть інструкції з організації примусового виконання судових рішень, затверджених Міністерством юстиції 2 квітня 2012 року.

Схожа ситуація склалася і  щодо примусового виконання державними виконавцями судових рішень. Слід акцентувати увагу на те, що правова політика нашої держави спрямована на гарантування та реалізацію демократичних, гуманістичних засад здійснення кримінального судочинства, у зв'язку з чим   минулого року з метою у тому числі гуманізації кримінальної відповідальності було прийнято ряд законів.  Разом з тим передбачивши широке застосування такого виду покарання, як штраф законодавець не врахував обставин пов'язаних з практичною діяльністю правозастосовних органів відповідно до нової редакції Закону України "Про виконавче впровадження".

Зазначу, що Законом України "Про виконання змін… про внесення змін до Закону  "Про виконавче впровадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо  удосконалення процедури примусового виконання судових рішень який набрав чинності в березні 2011 року крім іншого було внесено зміни до статей 12 і 26 Кримінального виконавчого кодексу України. Зокрема виключено з переліку повноважень Державною виконавчою службою примусового виконання покарання у виді штрафу. Натомість такі повноваження безпосередньо не покладено на жоден інший орган. Внаслідок цього, примусове стягнення штрафу з засудженої особи, якщо вона його не сплатила добровільно, є фактичним неможливим.

До ВАСУ звернулися апеляційні суди десяти областей України: Запорізької, Харківської, Сумської, міста Києва і інші щодо надання їм роз'яснень з питань виконання судових рішень. Оскільки деякі виконавчі служби відмовляються як примусово виконувати такі рішення, так і звертатися до суду щодо заміни одного покарання іншим.

Діюче законодавство не врегульовує питання про спосіб покарання у виді штрафу та порядок внесення подання до суду щодо його заміни. Місцеві суди не уповноважені самостійно виконувати вироки в частині покарання у виді штрафу, оскільки це суперечить загальним принципам здійснення правосуддя в Україні, а, отже, не узгоджується з основними функціями судової влади, визначеними Конституцією України.

Також суддя не може замінювати засудженому раніше на призначене покарання у виді штрафу покаранням іншого виду з власної ініціативи.

Вважаємо, що наявність колізій необхідно врегулювати на законодавчому рівні шляхом внесення відповідних змін як до Кримінального кодексу, Кримінально-Виконавчого кодексу, так і Закону про виконавче провадження.

Шановні колеги! Конкретні пропозиції Вищий спеціалізований суд надав і комітету, і міністерству юстиції. І ми їх повністю під…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Включіть мікрофон, щоб завершили.

МІЩЕНКО С.М. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, присідайте, Станіславе Миколайовичу. До слова запрошується заступник голови Вищого адміністративного суду України Цуркан Михайло Іванович.

ЦУРКАН М.І. Шановний Ігорю Григоровичу! Шановні учасники парламентських слухань! Усвідомлюючи важливість означеної теми та необхідність найширшого обговорення питань, пов'язаних з виконанням судових рішень, спробую лише коротко викласти наше бачення проблеми.

Задамо собі запитання. А чим власне є суди не з точки зору академічного визначення, а в розумінні пересічних громадян? Мої земляки буковинці, які пам'ятали ще старорежимні суди, стверджували, що це було майже святе місце. Принаймні, як і до церкви, з нечищеними чоботями в приміщення судів не заходили.

Сьогодення інакше. Іноді складається враження, що перед відвідуванням вишуковується багнюка, щоб потім її залишити в суді. Чому і хто приклав руку до створення такої ситуації. Мабуть, всі. Маю на увазі суддів, які давали підстави сумніватися в їх неупередженості, політичних діячів, зокрема і тих, хто прийшов до влади завдяки судовим рішенням і тут же став твердити, що судова система – то загроза національній безпеці, а законні судові рішення про стягнення заборгованих соціальних виплат – злочинні і не повинні виконуватися, оскільки не забезпечені бюджетними розписами. Не забули про нас і представники бізнесу, які по своєму розумінню вмонтовували суди до механізму перерозподілу власності.

Особливу роль відіграють засоби масової інформації, коли розлого тлумачать європейські поняття про сторожового пса демократії. Інакше важко пояснити, чому при задоволенні адміністративними судами переважної більшості позовів громадян вперто стверджується, що всі судді продажні та, що викликає особливе занепокоєння, не засуджуються ідеї про допустимість самосуду.

Перетворивши суд у свідомості громадян на жахливе опудало правосуддя, а всіх суддів – на негідників, принаймні таке найм'якше визначення прозвучало з вуст колишнього міністра юстиції, хтось після цього може сподіватися на повагу до судового рішення, яке ухвалюється іменем держави? Одного лише визначення виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження, про що йдеться у статті першій Закону про виконавче провадження, недостатньо. Невипадково, що рішення судів, не підкріплені авторитетом судової влади, є проблемними у виконанні.

Особливої уваги набуло питання щодо виконання, точніше, невиконання рішень адміністративних судів. Адмінсуди виділені із системи загальних судів з метою якнайшвидшого вирішення спору між пересічною особою  та владним органом. В той же час оперативнішими виявилися законодавці. Проігнорувавши урок щодо неспроможності профінансувати пільги вчителям, такі спори були на початку 2000 року, парламент ухвалив Закон про дітей війни, не звертаючи увагу на фінансову неспроможність забезпечити доплати до пенсій. Тому невиконання приписів закону лише у 2011 році потягло розгляд адміністративними судами, вдумайтеся, більше  3 мільйонів 600 тисяч справ у так званих соціальних спорах. 2012 рік  менш врожайний – лише близько півмільйона подібних справ, оскільки виплати приведені у відповідність з видатковою частиною держбюджету. То   ж не дивно, що переважна більшість звернень до Європейського суду з прав  людини стосується  якраз невиконання Україною судових рішень.

Наука оперує поняттям "когнітивного конфлікту", тобто конфлікту, який виникає у свідомості однієї особи.   Так ось суди своїми рішеннями, а парламент ухваленими законами  породили  такий внутрішній конфлікт у головах  тисяч державних  службовців. Відомо,  що рішення суду, яке набуло чинності, підлягає безумовному виконанню всіма і всюди. А "Прикінцеві" та "Перехідні положення"  Бюджетного кодексу  визначають, що до законодавчого врегулювання безспірного  списання коштів бюджету, рішення суду, що передбачають таке списання, підлягають оскарженню органами державної влади в апеляційному (і зверніть увагу), в касаційному  порядку.

У результаті під  страхом порушення вимог бюджетного законодавства, що переважив страх за невиконання судових рішень, більшість однотипних рішень, в яких правова позиція  збігалася з практикою Вищого та  Верховного  Суду, були оскарженні  по всьому  процесуальному ланцюжку. Вищі судові інстанції стали місцевими для всієї держави, а громадяни роками  очікують виконання судових рішень. Можливо, дешевше утворити у Києві один суд  на всю Україну, скажімо так, тисяч 5-10 суддів. Пропонуємо Пенсійному фонду України   здійснити  підрахунки   витрат держави  на  забезпечення  всеосяжного  перегляду справ у соціальних спорах та  співвіднести їх із метою  такою перегляду.

Ще одна проблема, яка потребує вжиття мір  організаційно-правового характеру. Судді зі стажем пам'ятають, що робочий день кожного, а особливо голови суду  розпочинався із поставлення завдань судовим  виконавцям і закінчувався звітом останніх про виконану роботу. З передачею виконавчої служби під крило Міністерства юстиції суддям стало легше, однак виконувати ………… судових рішень зменшилось. Погоджуємося, що…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Включіть мікрофон. Завершуйте Михайло Іванович.

ЦУРКАН М.І. Погоджуємося, що прийшов час поміркувати над питанням  про підпорядкуванням виконавчої  служби судовій владі.

Більш детально наші пропозиції викладені у листі до  Комітету з питань правової політики. І впевнений, що спільними зусиллями  всіх суспільних інститутів дадуть змогу подолати проблему невиконання судових рішень  та підвищить рівень довіри громадян як до судів, так і до інших державних  органів. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Присаджуйтесь Михайло Іванович.  До виступу запрошується голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України Загарія Валентин Миколайович. Підготуватися заступнику Генерального прокурора України Гаврилюку Михайлу Івановичу.

ЗАГАРІЯ В.М. Вельмишановний пане Голово, віце-спікери, представники науки, народні депутати, колеги! Перш за все дякую за запрошення адвокатів до дискусії в парламентських слуханнях про стан виконання судових рішень в Україні, оскільки ця проблема дуже важлива.

Класик казав: "Сила закону не в покаранні, а в його виконанні". А процедура виконання судових рішень є складовою правосуддя і однією з гарантій реалізації права людини на справедливий суд відповідно до статті 6 Конвенції …..з прав людини.

У Конституції України закріплено принцип, що кожне судове рішення підлягає обов'язковому виконанню на всій території України. Однак протягом більше як 20 років незалежності України державою не забезпечено дієвий механізм гарантування виконання судових рішень. При цьому невиконання судових рішень підриває авторитет органів законодавчої, виконавчої та судової влади не тільки на території України, але і за її межами.

Аналіз стану виконання рішень судів дає підстави виділити декілька основних проблем в цьому питанні. Перше. Боротьба з корупцією. Необхідною умовою підвищення дієвості виконання судових рішень Державною виконавчою службою є боротьба з корупцією. Передусім слід переглянути чинне законодавство про виконавче провадження у частині скасування дискреційних норм, які дають можливість державному виконавцеві на власний розсуд проводити чи не проводити виконавчі дії, а також запровадити ефективний механізм розгляду скарг на дії працівників ДВС.

Запровадження державних форм виконання судових рішень. Впровадження державної форми виконання рішень дасть можливість знизити корупційні чинники під час організації примусового виконання, унеможливити адміністративний вплив на процес виконання, зменшити надмірну завантаженість державних виконавців, ефективно підвищити мотивацію виконавців через договірні відносини та запровадити реальну конкуренцію в процесі виконання.

Розширення повноважень виконавця через забезпечення доступу державного виконавця до інформації про боржника. Чинний нині порядок розшуку майна полягає в направленні до відповідних органів запитів та отриманні відповідей. Зазвичай на це витрачається багато часу, що призводить до зволікання процесу виконання рішень, оскільки доступ державних виконавців до баз даних та реєстрів є належно забезпеченим.

Крім того, залишається невирішеною проблема ведення реєстру прав на нерухоме майно та оперативного отримання інформації щодо нього. Як наслідок – можливість вільного отримання державними виконавцями інформації зазначених реєстрів та баз даних значно скоротить терміни проведення виконавчих дій.

Удосконалення системи реалізації конфіскованого та арештованого майна. Недосконалою й ускладненою залишається процедура реалізації майна боржників арештованого під час здійснення виконавчого провадження. Реалізація арештованого майна часто здійснюється з порушенням вимог закону, що затягують терміни виконання, майно переоцінюється, знижує свою ринкову вартість та інше.

Тому вкрай необхідно для розв'язання цієї проблеми забезпечити конкуренцію між спеціалізованими організаціями, що здійснюють реалізацію майна. Удосконалити систему реалізації майна із забезпеченням прозорих правил, що дадуть змогу здійснювати оперативний продаж майна за реальною ціною. Посилення ефективності діяльності правоохоронних органів щодо притягнення фізичних осіб до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду.

Законом на державного виконавця покладено обов'язок – у разі наявності ознак злочину в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує умови законодавства про виконавче провадження, надсилати до відповідних правоохоронних органів подання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

Разом з тим, неефективна діяльність правоохоронних органів щодо притягнення фізичних осіб до кримінально відповідальності дає змогу останнім свідомо не виконувати рішення судів.

Підвищення статусу державного виконавця. Одним із основних чинників неналежного виконання рішень є низький правовий та соціальний статус осіб,  які покликані виконувати цю функцію держави.

Перш за все, держава повинна забезпечити гідну оплату праці державного виконавця, адекватно важливості виконаної ним роботи. Скасування мораторіїв щодо звернення стягнення на майно боржника. Досі у правому полі України діють правові норми, якими  …… щодо звернення стягнення на майно державних підприємств і підприємств паливно-енергетичного комплексу, внесений до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь в процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу.

Водночас зазначені підприємства – це найбільш фінансово спроможні підприємства в Україні. Встановлення дієвого механізму контролю за виконанням судових рішень. У разі, якщо  виконання судового рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто чинити певні дії або утриматися від їх вчинення ………… неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф та вносить подання правоохоронним органам   для притягнення боржника до відповідальності. Після чого вносить постанову про закінчення виконавчого провадження і повертає виконавчі документ до суду.

При цьому, якщо врахувати той факт, що боржником можуть бути колективні органи, то накладати на тих державних виконавців штрафу є доволі сумнівним. Це питання може бути вирішеним шляхом законодавчого закріплення майнової та дисциплінарної відповідальності, а також посилення  персоніфікації відповідальності в  таких випадках.

І останнє. Запровадження механізму судового контролю за виконанням судових рішень на законодавчому рівні. Слід закріпити на законодавчому рівні в усіх …. … кодексах пара суду на здійснення судового контролю за виконям судових рішень. На разі закріплено тільки щодо адміністративного судочинства.

Наведені проблеми засвідчують необхідність застосування концептуальних підходів реформування системи примусового виконання рішень, що дають можливість істотно підвищити…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Присідайте. будь ласка. Дякую за виступ. До виступу запрошується заступник Генерального прокурора України – Гаврилюк Михайло Іванович. Підготуватись народному депутату України – Дунаєву Сергію Володимировичу.

ГАВРИЛЮК М.І. Шановний головуючий, шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Питання. яке ми сьогодні обговорюємо, є надзвичайно важливим та актуальним для держави. Судові рішення ухвалюються іменем України і обов’язковість яких виконання гарантоване Конституцією держави. Водночас, стан виконання рішень  викликає нарікання в суспільстві. Ця проблема вже вийшла за межі країни. У зв’язку з невиконанням рішень національних судів, громадяни звертаються до Європейського суду з прав людини із сотням заяв. Виплати за такі порушення коштують державі мільйони євро. Це шкодить іміджу України. у інших європейських країн складається враження, що держава не в змозі вирішити цю проблему самостійно. На початку року в органах Державної виконавчої служби залишись невиконаними майже 3 мільйони виконавчих документів. Це зумовлено, зокрема, рядом об’єктивних причин, таких як неплатоспроможність боржників та їх банкрутство. Але більшою мірою на існуючу ситуацію впливають і суб'єктивні аспекти. Незважаючи на спроби реформування Державної виконавчої служби, існуюча в державі система виконання судових рішень не відповідає вимогам сьогодення та європейським стандартам. Достатньо назвати декілька цифр, щоб охарактеризувати її ефективність.

Так, упродовж 2008-2010 років фактично стягнуто не більше 10 відсотків від сум, що підлягали відшкодуванню. Крім того, існуюча в органах Державної виконавчої служби система оцінки роботи державних виконавців за показниками щодо сум завершених виконавчих проваджень не сприяє відображенню реальної картини результативності їх діяльності. Адже значна кількість виконавчих проваджень завершується за формальними ознаками, при тому, що судові рішення фактично залишається невиконаним, часто державним виконавцем допускається тяганина, безвідповідальність, невикористання наданих законом повноважень. Це фактично зводить нанівець захист прав та законних інтересів сторін виконавчого впровадження, знижує авторитет держави.

Здійснюючи захист інтересів громадян та держави прокурори виявляли численні порушення закону, які  допускали  … службовими особами державної виконавчої служби всіх рівнів.

В минулому році прокурорами внесено майже 5 тисяч документів реагування до  органів ДВС, які  задоволені  й до відповідальності притягнуто близько тисячі працівників або кожний шостий. Порушено 56 кримінальних справ.

Значна кількість скоєних державними виконавцями неправомірних дій свідчить про неефективність відомчого контролю і призводить до погіршення стану виконання рішень. Зменшення довіри суспільства до  правосуддя та державних  органів, надходження численних скарг, і це зрозуміло, адже фактично Державна виконавча служба сама себе перевіряє і контролює.

Що ж робити для того, щоб цей стан покращився?

Вважаю, що необхідні дієві зміни для налагодження ефективної роботи системи виконання судових рішень. І тут без допомоги та  підтримки органу законодавчої влади не обійтися. Перші кроки з цього приводу були зроблені в червні минулого року, коли Верховною Радою України  прийнято Закон про гарантії держави щодо виконання судових рішень. Дія цього закону буде ефективною за наявності відповідного фінансування.

З  метою забезпечення захисту прав громадян та держави роботи  з укладання* законодавства  стоїть і надалі  продовжувати. Це стосується зокрема необхідності  законодавчого врегулювання питань відомчого, позавідомчого та судового контролю. Оптимізація процедури виконання судових рішень.Ініційована Президентом судова реформа стала  практичним кроком до Європейської інтеграції нашої держави. Оскільки виконавчі впровадження завершальної стадії судового впровадження     необхідна серйозна модернізація та запровадження якості нової системи виконання судових рішень.

Враховуючи викладене на наш погляд слід створити робочу групу з фахівців та науковців для підготовки пропозицій щодо реформування існуючої системи виконання рішень.

Генеральна прокуратура України  готова взяти активну  участь в діяльності цієї групи. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Івановичу, присідайте, будь ласка.

Для виступу запрошується народний депутат України, фракція Партії регіонів Дунаєв Сергій Володимирович. Підготовитись Лутковській Валерії Володимирівні.

ДУНАЄВ С.В.  Шановний голово, учасники слухань, колеги, запрошені! Загострення будь-якої проблеми викликає намір її усунути. Але щоб зробити це ефективно, доцільно перед тим уважно розглянути практичний стан речей та виявити  слабкі місця. Я хочу навести деякі цифри щодо виконання судових рішень у моєму виборчому окрузі.  Зокрема, у місті Ліщанську Луганської області.

Спочатку про стан виконання судових наказів на стягнення  заборгованості за житлово-комунальні послуги, виданих судами у порядку наказного провадження. У 2011  році до місцевих судів було подано 3329 заяв про видачу судового наказу. На сьогодні судами видано  2640 наказів, з яких виконано 1118, це трохи більше сорока відсотків.

Невиконання судових наказів на стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги не дозволяє повноцінно працювати житлово-комунальному господарства міста та надавати якісні послуги населенню. У законодавстві, що регулює питання надання житлово-комунальних послуг, значна частина повноважень зі встановлення цін, тарифів на послуги, затвердження норм споживання та якості послуг, контроль за їх дотриманням, забезпечення населення якісними послугами віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування. До того ж, більшість підприємств з надання відповідних послуг населенню належить до комунальної власності.

Проте органи місцевого самоврядування не наділені жодними повноваженнями, які випливають на виконання рішень суддів з повернення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.

Не краще виглядає й ситуація з виконанням рішень щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності. Якщо у 2009 році відсоток виконаних судових рішень по  накладенню штрафів становив 16 відсотків, то у 2010-у – 11, у  2011-у – 5,3, у 2012-у – 8. Загалом за чотири роки в середньому виконання наказів складає 10 відсотків.

На сьогодні виконавче провадження  організаційно виведене зі сфери судової влади і передано до відання органів виконавчої влади. Тим самим, із суддів знято безпосередньо обов'язки організаційного забезпечення виконання прийнятих ними актів та інших виконавчих документів. Проте, виконавче впровадження необхідно розглядати як заключну стадію цивільного процесу. Вважаю, що зв'язок виконавчого провадження з попередніми стадіями судового процесу визначається єдністю цілей, закріплених законом для всього судочинства в цілому і полягає  у захисті прав та інтересів, що охороняються законом.

Процес захисту права  після винесення рішення і набрання ним законної сили продовжується у формі виконавчого впровадження, що становить заключну стадію цивільного процесу. По-перше, тому що вона є наслідком розгляду і вирішення цивільної справи, по-друге, захист суб'єктивних цивільних прав і законних інтересів знаходить у ній своє реальне втілення, по-третє, ця стадія не переходить в будь-яку іншу стадію цивільного судочинства. Немає принципового значення, яким чином закріплені в чинному законодавстві правові норми, що регулюють процес виконання, чи викладені вони як відповідні глави Цивільно-процесуального, Господарсько-процесуальних кодексів, або ж відокремлені в самостійному нормативному акті, як Закон України  про виконавче впровадження. Головне – вони мають складати органічну цілісність з процесуальним законодавством, яке регулює діяльність органів цивільної юрисдикції, доповнюючи його відповідними правовими процедурами, спроможними забезпечити реальне виконання приписів, судових актів.

Вище викладене дозволяє визначити основні аргументи на користь концепції включення виконання рішень суддів до складу цивільно-господарського процесу. Першим є зв'язаність виконавчого впровадження з попередніми стадіями ....... процесів, що визначається єдністю цілей  … Цивільно-процесуальному та господарському процесуальних кодексах для всього судочинства і полягають в захисті порушених невизначних або оспорюваних прав, свобод або інтересів фізичних осіб, прав інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Другим аргументом на користь включення виконання судових рішень до складу цивільного процесу є та обставина, що визначені дії по виконанню судових рішень відбуваються в процесуальній формі. Питання про збереження процесуального впровадження в рамках цивілістичного процесу – це питання про збереження гарантій прав усіх осіб у період виконання актів правосуддя.

Третім аргументом обґрунтування виконавчого впровадження як стадії процесу є те, що в виконанні судових рішень суд залишається головним і активним його учасником. Участь суду в примусовому виконанні своїх рішень є ключовою.

Четвертим аргументом виступає також висловлене в рішеннях Європейського суду з прав людини позиція. Згідно з нею право на судовий захист стало б ілюзорним, якби  права система держави дозволяла остаточно обов'язково судове рішення  залишалося б недіючим на шкоду однієї із сторін. Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, повинно розглядатися як невід'ємна частина суду.

З вище викладеного випливає, що будь-який судовий процес по конкретній справі повинен знаходити свої завершення в реалізації судового рішення, що набрало законної сили. Саме у стадії реалізації прав, обов'язків, інтересів підтверджених рішенням суду, відбувається їх реальний захист. Реалізація судового рішення виступає показником соціально справедливого розгляду конфлікту, життєвості застосовуваного судом закону, його авторитету, а в цілому ефективності правосуддя.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Включіть, будь ласка, 10 секунд.

ДУНАЄВ С.В. Виконання рішень суду завершує діяльність зі здійснення правосуддя і завершує процес захисту права, що здійснюється судом. Тому правосуддя варто розуміти у широкому вимірі як діяльність суду з розгляду спору і виконання його рішення.

На цьому дозвольте свою доповідь завершити. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Присаджуйтесь. Дякуємо, Сергій Володимирович.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Лутковська Валерія Володимирівна, будь ласка. Підготуватися народному депутату України Лабунській Анжеліці Вікторівні.

ЛУТКОВСЬКА В.В. Дякую дуже.

Шановний головуючий, шановні учасники сьогоднішніх парламентських слухань! Мені здається, що, по-перше, ми сьогодні можемо констатувати величезний крок вперед, який ми зробили, тому що ще майже 9 років тому, коли було винесено перше рішення Європейського суду з прав людини про порушення статті 6 Європейської конвенції з прав людини у зв'язку із виконанням судових рішень і судова гілка влади, і всі решта, власне, говорили про те, що виконання судового рішення не має жодного відношення до відправлення правосуддя. Зараз ми вже маємо розуміння того, що виконання судового рішення входить під дію статті 6 Європейської конвенції з прав людини, а це означає, що рішення суду має бути виконано в розумні строки. Я вважаю, що це величезний крок вперед в розумінні взагалі стратегії виконання судового рішення і значення стадії виконання судового рішення.

Але сьогоднішні слухання, як на мене, піднімають три основних питання. Питання перше, і я абсолютно погоджуюсь із заступником голови Вищого адміністративного суду України, - це питання поваги до суду, причому поваги не тільки з боку державних органів чи органів виконавчої влади – це повага до суду з боку простого громадянина, який був стороною в судовому процесі, який отримав рішення суду, яке набуло статусу остаточного не на свою користь і відповідно який повинен виконати це рішення суду. Відповідно тут виникає величезна проблема, коли у нас не довіряють судам, і, відповідно, рішення суду доводиться виконувати примусово.

У нас є звернення, наприклад, жительки Донецької області пані Вікторії, яка скаржилася на тривале  невиконання судового рішення, рішення суду було винесено в 2001 році. Іншої стороною, боржником по цьому рішенню суду була також фізична особа.

З 2001 року по 2012  рік це рішення суду не виконувалося. Що це як не прояв неповаги до суду з боку конкретного  громадянина, який програв цю справу в суді?

Крім того, друга величезна проблема, яка існує, це, власне, те ставлення держави до стадії виконання судових рішень, яке існує на сьогоднішній день. І погодьтесь, є нелогічним, коли в державі існують законодавчі заборони ефективно виконувати судові  рішення.  Я говорю про  відповідні законодавчі акти, які не дозволяють ефективно виконувати судові рішення, встановлюючи мораторій на відчуження того майна, яке належить підприємствам, де 25 і більше відсотків належить  державі. Я говорю про відповідні  мораторії, які накладаються в зв'язку із підприємством паливно-енергетичного комплексу і це, власне, при тому, що Конституції України чітко встановлює, що рішення суду,  яке набуло статусу остаточного, підлягає безумовному виконанню на всій території України.

І мені здається, що цю, власне, правову проблему необхідно вирішувати якраз в цих стінах.

Крім того, існує інша проблема – проблема із фінансуванням  тих законів, які встановлюють ті чи інші соціальні пільги, але потім не профінансовані в Державному бюджеті. І це теж величезна проблема і  не можна звинувачувати в невиконанні судових рішень, які стосуються такої категорії справ виключно державних виконавців. Не вони в цьому винні.

Крім того,  існує ще одна третя і величезна проблема, і тут я теж не можу не погодитися з іншими виступаючими. Це, власне, професіоналізм і професійна гідність, професійна самоповага державних виконавців.

Ви знаєте, іноді вражають ті справи, які  надходять на розгляд до секретаріату Уповноваженого, а їх стосовно невиконання судових рішень надходить приблизно 70 відсотків з усієї кількості справ, які  надходять  взагалі до секретаріату. І вражають такі деякі справи, які просто є абсолютно цинічними по відношенню до людини з боку державних виконавців.

Ну наприклад, одна  з справа  це звернення жительки Чернігівської області пані Наталії в інтересах свого сина. Стався нещасний випадок і досить молода людина внаслідок цього нещасного  випадку була абсолютно скалічена, отримала тяжкі опіки, спотворене обличчя, інші частини тіла. Він став калікою, втратив нормальний зв'язок з життям і так далі. Суд присудив не таку вже й велику суму, яку треба було стягнути з роботодавця, - 34 тисячі 180 гривень, - в рахунок відшкодування моральної шкоди та експертизи, яка була проведена.

Протягом 4 років рішення суду не виконувалось. І маю зазначити, що в даному випадку ці скарги, які постраждала направляла до органів Державної виконавчої служби, залишались без належного реагування.

Відповідно я вважаю, що нам на сьогоднішній день треба вирішувати ці три основні проблеми. Це повага суспільства до суду і до судового рішення. Друге, це законодавчі проблеми, які існують на сьогоднішній день. І третє, це підняття професіоналізму, і, можливо, сумління державних виконавців. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валеріє Володимирівно. Присідайте, будь ласка. Для виступу запрошується народний депутат України Лабунська Анжеліка Вікторівна. Підготуватися Миронюку Ігорю Віталійовичу.

ЛАБУНСЬКА А.В. Доброго дня, присутні! Доброго дня, глядачі! Ну, дуже добре, що ми вже сьогодні зібралися і розуміємо, що у нас є велика проблема з цього питання. І я думаю, що тільки від нас залежить результат. Обговорення – це добре. Я думаю, що результати парламентських слухань, вони дадуть результат.

Для чого ми зібралися? Просто відрапортувати, що у нас все добре, і куди ми йдемо, когось звинуватити? Чи дійсно спільно найти якийсь вихід з тієї ситуації, яка сьогодні склалася.

Давайте казати відверто. Сьогодні вже є позиція, я є головою підкомітету з питань виконання рішень Європейського Суду, і сьогодні вже є практика Верховного Суду, Європейського Суду, що правосуддя і завершення судового процесу не може закінчуватися тільки на виданні виконавчого документа.

Судовий процес і правосуддя, захист людини закінчується тільки виконанням рішення. І давайте чесно, відверто сьогодні казати не тільки з приводу виконання рішень у великих містах. Давайте подивимось, скільки сьогодні проблем мають судові виконавці на місцях у маленьких містечках, в сільській місцевості. І я думаю, що нам теж про це треба казати. Я думаю, що вирішення проблеми не тільки в тому, кому буде підпорядковуватися виконавча служба.

У мене є, на жаль, сьогодні не запрошений на парламентські слухання представник Міністерства внутрішніх справ, я хочу теж задати йому багато питань.  У мене теж, мабуть, 30 відсотків звернень, я є депутатом-мажоритарником по 63 виборчому окрузі, і, мабуть, 30 відсотків звернень громадян стосуються якраз і невиконання судового рішення.

Але я, коли почала розбиратися в чому проблем, повірте мені, проблема не тільки в судових виконавцях. Я вам хочу сказати, що прокурор Житомирської області за той рік задовольнив тільки 5 відсотків подань начальника виконавчої служби щодо порушення кримінальних справ за невиконання судового рішення. Чи може сьогодні начальник виконавчої служби сам впоратися з тим, що не виконується судове рішення? Ні, не може. Більше того, скажіть мені, будь ласка, коли судовий виконавець їде у віддалений населений пункт, це молода дівчина чи молодий хлопець, він звертається до органів внутрішніх справ для того, щоб надати можливість забезпечити йому виконання судового рішення. Скільки сьогодні винесено спорів по розпаюванню майна, коли невідомі заволоділи майном. Да, є рішення. А як воно виноситься? Не може сьогодні один судовий виконавець впоратися з таким виконанням.

Тому, я думаю, що треба нам розглянути і питання судового нагляду за виконанням судового рішення і надавати судам повноваження вжити всіх заходів для того, щоб забезпечити саме виконання судового рішення. Ви знаєте, коли з вилами виходять на судового виконавця, він пише скарги і просить порушити кримінальну справу проти осіб, які не виконують рішення, а Міністерство внутрішніх справ взагалі не реагує, не дає взагалі можливості представника влади. Або даже, якщо порушується, даже адміністративний арешт не виноситься стосовно таких осіб, які чинять на офіційний …………. виконання судового в особі судового виконавця. Я думаю, це теж  дуже є велика проблема, і без вирішення питання з органами Міністерства внутрішніх справ і органами прокуратури ми ніколи не впораємося з виконанням судових рішень.

У нас, дійсно, є законодавчі ініціативи. От дивіться, винесено рішення щодо стягнення аліментів. На жаль, сьогодні чоловіки в нас, не всі, але багато хто любить ховатися. Він дуже гарно живе, але він офіційно не працює. І сьогодні судовий виконавець як може виконати рішення, рішення  по стягненню аліментів, коли йому приносять довідку, що людина, відповідно   до якої повинна  виконати   рішення, вона не працює.  Він приносить довідку з Фонду  зайнятості, мінімум стягується з нього, але буває таке, що роками борги. Він спокійно їздить за кордон. І сьогодні  винести рішення ухвалу  або заборонити виїзд за  кордон боржникам, цей майже, знаєте, дуже  мало таких справ. І я думаю, що нам ці питання всі треба вивчити. А може нам треба подумати і створити відповідну  службу у Міністерстві внутрішніх справ, яка буде займатися якраз забезпеченням виконання таких судових рішень. 

Тому я думаю, що питання не тільки  в судових виконавцях,  нам треба всім разом сидіти і якраз це повинно стати результатом парламентських  слухань для того, щоб ми зрозуміли, що нам треба врегулювати законодавчо, що нам треба подивитися на  Міністерство  внутрішніх справ, і на прокурора, на прокуратуру. Тільки всі разом ми  зможемо забезпечити виконання рішень нашим громадянам, а не просто відзвітуватися, що ми провели  парламентські слухання і погово…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анжеліка Вікторівна.  Присідайте, будь ласка.

До слова запрошується перший заступник голови Державної виконавчої служби України Миронюк Ігор Віталійович. Підготуватися народному депутату України  Ляшку Олегу Валерійовичу.

МИРОНЮК І.В. Шановний головуючий, шановні присутні! Дуже приємно, що  останні доповіді  були спрямовані саме на те, що Державна виконавча служба є орган, який  формується і далі і розвивається,  і працює. 

Досить цікаві пропозиції щодо повернення Державної виконавчої служби  в лани судової системи   гілки  влади. Але хто працював, я особисто працював ще в період, коли  ми були при судах, то добре знаєте, як суди відносилися до  Державної виконавчої служби. І саме вивід  судових виконавців  ………….. Державної виконавчої служби  дали можливість розвинути процес виконання. Тому що державні  виконавці виконують рішення не тільки судів по певним категоріям, вони виконують ще  інші  документи, які підлягають примусовому виконанню, виконавчий     написи, адміністративні стягнення  тощо. Яким чином здійснювати контроль за цією ділянкою,  поки що тут не було зазначено. Якщо віддати виконавчу службу всім по чуть-чуть, то, на жаль, але  ……….. виконання, мабуть,  від цього не покращиться.

З приводу зазначених  показників роботи, ну хотілось би зазначити, що, мабуть, все ж таки ця інформація була трошки приподана з іншого боку. Так, якщо брати і щодо статистики, то Державна виконавча служба в минулому році завершила 64,6 виконавчих документи. Це відсотковий показник. Зрозуміло, що це не фактичне виконання, але, на жаль, державний виконавець не створює відповідні матеріальні цінності, які повинен передати стягувачу, а він лише забезпечує можливість в процесуальному порядку відібрання цих цінностей і повернення або відновлення прав безпосередньо стягувача шляхом змушення примусово виконати рішення боржника.

Тому в даному випадку треба відноситися до державного виконавця як процесуальної особи, основним завданням якої є – це процесуальне забезпечення виконання судових рішень або інших рішень передбачених законом, в тому числі шляхом примусового виконання, що доводить до фактичного виконання.

З приводу, наявність підстав вважати, що виконавча служба працює неналежним чином, враховуючи кількість скарг, але останні зміни до закону змусили боржників йти до суду і саме в судовому порядку вирішувати питання щодо захисту своїх інтересів. Дивно, зрозуміло, що боржники вирішують питання щодо захисту інтересів, не повертаючи борги, але цей процес є.

На даний час досить складно виконувати рішення судів в тому плані, що виконавець навіть не має можливості в судовому порядку представити свої інтереси без сплати судового збору. Якщо аналізувати скарги, які зараз є у органах Державної виконавчої служби, то майже 30 відсотків - це оскарження виконавчого збору. Це кошти, які надходять до державного бюджету. За останні роки з 1999 року Державною виконавчою службою понад 3 мільярди гривень перераховано до державного бюджету як виконавчий збір. Це кошти, які безпосередньо виконавець поза виконанням рішень судів забезпечив до державного бюджету.

З приводу взаємодії з судами, ми взаємодіємо. Подання державних виконавців, зміна способу виконання і в разі наявності можливості інші процесуальні дії, які ми вживаємо, також ………….. до суду. Тому, якщо суд має на увазі можливість спілкування з виконавцем, то це необмежено, і стягувач, і боржник.

Але іноді виникають питання, коли державний виконавець не знає, до кого звернутися, тому що виносить рішення про стягнення заборгованості господарський суд, а надає право виїзду, обмеження права виїзду за кордон суд місцевий. І виникає питання, як суддя, який не розглядав справу і має лише матеріали виконавчого провадження, і рішення суду, може прийняти позитивне рішення в ту чи іншу сторону. Тому ця система потребує удосконалення, а також відповідного реагування.

З приводу удосконалення законодавства щодо певних категорій виконання вже було зазначено, якщо є бажання створити в державі  певну організовану структуру, яка буде допомагати – це може бути. І Державна виконавча служба не відмовляється.

Тому, якщо є бажання створити примусове виконання шляхом відповідного підрозділу органів МВС, ми тільки це підтримуємо. Але змусить боржників боятися. Не створювати в правовій свідомості їхньої уваги до закону і до виконання рішення судів, а саме боятися виконавчу службу. Це теж варіант, але, я думаю, що до цього ще поки немає часу піти.

Тому в подальшому, якщо ми розвиваємо тенденцію до створення правової системи, необхідно дивитися на те, що зараз є. І аналізувати показники роботи не тільки в тому ракурсі, які негативні явища є, а й ті позитиви. Якщо брати за останні роки стягнення коштів в цілому, то ці суми вже були зазначені Андрієм Юрійовичем Сєдовим, на даний час ми вже стягнули 8 мільярдів за цей рік. Зрозуміло, що підлягали стягненню …….. мільярдів. Але, якщо аналізувати законодавчі документи, зокрема, які знаходяться в Державній виконавчій службі, там, де найбільші суми виконання, то там видно, які суми віддаються фізичним особам, юридичним особам, які солідарними боржниками, які фіксуються двічі. І ці суми в подальшому стягуються лише з одної особи, в кращому випадку.

І основна проблема – це незабезпечення стягувачами своїх можливостей виконання. Тобто ніхто не працює до Державної виконавчої служби, лише після суду.

Тому будь-які зауваження, які є, ми згодні прийняти. Пропозиції реформування також мають право бути. Але той механізм, який є, він вдосконалюється  і дає свої позитивні результати. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Присаджуйтесь, Ігор Віталійович. Для виступу запрошується народний депутат України Ляшко Олег Валерійович. Підготуватися Левицькому Віктору Сергійовичу.

ЛЯШКО О.В. Олег Ляшко, Радикальна партія. Питання, яке ми зараз обговорюємо в цьому залі – це надзвичайно важливе питання. І тому, хто тут посміхається і з того, що почув, що надзвичайно важливе питання, я думаю, що мільйони людей, які не отримують належні суми через те, що не виконується рішення судів, вони не посміхаються, їм плакати хочеться. Їм не просто хочеться плакати, а вони плачуть отакими сльозами. Я особисто бачив, як діди, баби до мене підходять і питають: "Де наші гроші? Я 5 років ходила по судах, я заплатила гроші, я найняла адвоката і в мене цих грошей немає. Мені нема на що лікуватися, мені нема на що сім'ю прогодувати, своїх дітей на ноги поставити – от результати вашої діяльності. І правильно Валерій Писаренко звернув увагу на урядову ложу, шановні громадяни України, шановні учасники парламентських слухань. Ви гляньте на цю урядову ложу! Хіба це той рівень представництва, при всі повазі до заступників міністрів?! Ви чого сюди прийшли? Ви чого Прем'єра не привели, який ігнорує рішення судів? Чого міністрів тут немає? Де взагалі увесь уряд в повному складі? Адже проблема, яку ми обговорюємо, проблема стосується мільйонів українських громадян. Прийшов заступник міністра, проспівав тут як соловейко і пішов. Краще б взагалі не приходив, аніж лапшу  на вуха людям вішать! Треба правду казати! Виходите на цю трибуну – кажіть правду. Або йдіть взагалі геть з посади.

І коли ви мені розказуєте, Голова шановний Конституційного Суду виходить, розказує, що, бачите, не виконуються рішення Конституційного Суду. А ви, шановні що робите? Ви чим хвалитеся, що ви рішенням Конституційного Суду Конституцію поміняли?! Обійшли Верховну Раду, обішли народ, який є єдиним джерелом влади, зібралися і помінялися Конституцію! А Кучмі колись третій термін другим називали. Хіба це не ваш Конституційний Суд? А коли тричі Конституційний Суд приймав рішення щодо неконституційності Закону "Про бюджет" в частині ручної виплати соціальних пільг, а потім четвертий раз в грудні позаминулого року прийняв, що все правильно. І уряд Азарова, цих глитаїв, держиморд, яких ви підтримуєте і освячуєте, уряд Азарова в ручному режимі сьогодні виплачує чорнобильцям, дітям війни, інвалідам і іншим соціально незахищеним категоріям громадян. А як ви виплачують – ви знаєте. Вам скільки зарплату платять? Тисяч 40 у місяць. Скільки у вас пенсія? Тисяч 30 у місяць? І ви її вчасно отримуєте кожний місяць. А мільйони людей живуть на 900 гривень пенсії, на 900 гривень заплати, і ту по 3 роки не отримують. От вам рішення ваших судів!

І тому, коли мені розказуєте про невиконання, я вам скажу, що треба зробити. Перше, що треба виконати – конфіскувати дачу, на якій живе Азаров. І хай буде приклад, як треба виконувати рішення судів ! І коли ви мені розказуєте, що в бюджеті немає грошей на виконання рішень судів, на державні дачі, де ви живите гроші є? 56 мільйонів гривень у бюджеті цього року і кожний з вас зараз поїде з Верховної Ради на державну дачу, за вами, там з державні гроші, покоївка ходитиме, повар ходитиме, масажист, водій, охоронець і всі інші. Так от коли ви будете от ту ложку нести до рота – дивиться не вдавіться, коли згадаєте про тих людей, які через вас недоїдають і недосипають, помирають від голоду, від холоду, від того, що ви не виконали судове рішення не віддали їм грошей. Ви от, коли ви ходите сюди ллєте крокодилячі сльози, ви на себе в дзеркало подивіться, коли виходите, а потім – виходьте й кажіть.

Підсумовуючи, бо  не хочу порушувати Регламент. Проблема в виконанні судових рішень багатогранна – це і зміни до законодавства, я думаю, що Валерій Писаренко з цим впорається, це той депутат, який один з найефективніших в цьому скликанні парламенту.   Це і виконання судових рішень судовими виконавцями, я от такі стоси кожний день отримую зі скаргами на судових виконавців, багато хто з вас не  може виконати це рішення, бо не може найти боржника, не можете ще щось. Але багато хто не виконує, бо хабара взяв, тому й не виконує. Хіба немає таких прикладів, давайте говорити чесно.

Тому ми маємо комплексно підійти до цього питання і в першу чергу починати із себе – це наш менталітет, що у вас в голові, що у вас в душі. І коли ви приймаєте якісь рішення, ви спочатку подумайте про людей простих. Ви поставте себе на місце оцієї простої людини, а потім ви поймете, як вони живуть і  чим вони дихають? І тоді ви зрозумієте, що для них кожна копійка – це на вагу золота. А ви сюди поприходили, поговорили і пішли й забули про простий народ. От я сподіваюсь, що мій  виступ дозволить вам про це пам’ятати. Дякую за увагу. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, присаджуйтесь, Олег Валерійович.

Для слова запрошується заступник Міністра доходів і зборів України керівник Апарату Левицький Віктор Сергійович. Підготуватись народному депутату України Мохнику Андрію Володимировичу.

ЛЕВИЦЬКИЙ В.С.  Шановний головуючий! Шановні учасники слухань! Дякую за запрошення. І дозвольте до обговорення.

Реалії сьогодення засвідчують нагальну проблему в обговоренні питань пов’язаних з виконанням судових рішень винесених за результатом розгляду справ про порушення податкового та  митного законодавства.   

Як свідчить практика, ефективність цієї діяльності у більшості випадків залежить від злагодженої взаємодії, у першу чергу, з органами Державної виконавчої служби. Завдяки спільним зусиллям намітилася позитивна тенденція  у питанні своєчасного вилучення органами Державної виконавчої служби конфіскованого майна зі складів митних органів з метою здійснення подальшого розпорядження ними. Так якщо на початку 2012 року  на балансі митних органів перебували залишки такого майна на суму майже 99 мільйонів, то на початку 2013-го лише 49.

Крім того, наслідком впровадження нових підходів стало перерахування безпосередньо органами ДВС від реалізації переданого митними органами конфіскованого майна до Державного бюджету у 2012 році коштів майже на 40 відсотків більше, ніж у 2011-у.

Водночас, за результатами роботи зі стягнення податкового боргу органами ДПС направлено до судів 4234 позови щодо стягнення на кошти та інше майно, з яких 52,4 відсотки задоволено на користь служби. Інші матеріали перебувають на розгляді.

При цьому податковими органами стягнуто  з початку року до зведеного бюджету податковий борг за виконавчим документом на суму 55,7 мільйонів гривень. Разом з тим, залишається ще низка питань, які потребують обговорення з метою визначення шляхів їх вирішення. Тому перейду до пропозицій.

По-перше, згідно з чинним порядком у рамках одного виконавчого провадження може застосовуватися лише одна з передбачених законодавством реалізаційних процедур: або аукціон  (прилюдні торги), або комісійна торгівля, після чого майно пропонується до безоплатного отримання або передається на знищення.

Впевнений, що для досягнення максимально економічного ефекту варто використовувати послідовно всі доступні механізми реалізації майна. Крім того, необхідно забезпечити впровадження продажу конфіскованого майна через мережу Інтернет (електронні торги).

По-друге, відповідно до законодавства, стягнення за вчинення адміністративних правопорушень накладаються на конкретну особу. Найчастіше до адміністративної відповідальності за вчинення порушення митних правил притягаються водії, декларанти, інші посадові особи підприємств. Водночас, примусове виконання постанов у справах про порушення митних правил у відношенні цієї категорії осіб ускладнено тим, що ці особи, фактично, не спроможні сплатити суми штрафних санкцій, які доволі часто сягають десятків і сотень тисяч гривень. Вважаємо, що вирішення цього питання можливо за умови внесення змін до Митного кодексу України, зокрема доцільно передбачити норму, згідно з якою у разі якщо постанова суду про накладання адміністративного стягнення за порушення митних правил у частині конфіскації не виконано посадовою особою підприємством у повному обсязі, її виконання здійснюється державним виконавцем за рахунок коштів або майна цього підприємства. І по-третє, згідно з Податковим кодексом України стягнення боргу це право а одночасно обов'язок органів Міністерства доходів і зборів України. Але це стосується лише податкового боргу. Однак змінами, внесеними 4 листопада 2010 року до статті 8 Закону України про виконавче впровадження, передбачено, що за іншими виконавчими документами про стягнення у дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від імені... від її імені виступають органи Державної податкової служби. Вказана норма не відповідає приписам положення про Міністерство доходів і зборів, Податковому кодексу в частині повноважень податкових органів, їх посадових осіб та Кодексу про адміністративні правопорушення України, якими встановлено чіткий порядок пред'явлення до примусового виконання виконавчих документів органом, який їх видав, а не органом Міндоходів.

Таким чином, у зв'язку з особливістю доведених завдань і здійсненням покладених функцій органами Міндоходів у межах повноважень не є належним зтягувачем за виконавчими документами, виданими за рішенням суду та не можуть здійснювати контроль за їх виконанням, крім тих, що належать до їх компетенції. Враховуючи зазначене, пропонуємо внести зміни до пункту третього статті 8 Закону України про виконавче впровадження, в результаті яких органи Міндоходів будуть звільнені від обов'язку  здійснювати контроль за іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави та від її імені. Впевнений, що назріла потреба у комплексному із залученням фахівців відповідних міністерств  і відомств вивченні висвітлених питань, опрацюванні міжнародного досвіду і підготовки зважених пропозицій щодо їх розв'язання.

Сподіваюсь, що висловлені пропозиції будуть враховані і внесені до рекомендацій цих парламентських слухань. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Віктор Сергійович. Присідайте, будь ласка.

До слова запрошується народний депутат України Мохник Андрій Володимирович. Підготуватися народному депутату України Катеринчуку Миколі Дмитровичу.

МОХНИК А.В. Шановний пане Голово, шановні учасники парламентських слухань! Підсумовуючи, власне, ті доповіді, які вже озвучили промовці, очевидно, що стан виконання судових рішень – це не просто проблеми виконавчої служби. Це, дійсно, системна проблема для держави. Оскільки обов'язковість рішень судів – це основна засада судочинства, передбачена Конституцією, то, очевидно, власне, вона має бути забезпечена судовою гілкою влади, враховуючи той факт, що в Україні державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судову гілку влади. І в цій ситуації, власне, ті пропозиції, які прозвучали щодо того, щоб виконавчу службу передати в судову гілку влади, щоби вона, власне, була забезпечила останній етап судочинства, - це є слушні пропозиції, над ними треба працювати. Єдина ситуація, над якою треба замислитися, що, оскільки сьогодні така передача може означати одну таку проблему: якщо її передавати в судову адміністрацію, яка є теж органом виконавчої влади, то, по суті, передача нічого не змінить. Тут треба думати над тим, в який спосіб забезпечити, дійсно, щоб судова гілка влади була незалежною на всіх етапах судочинства, у тому числі і щодо виконавчого провадження.

Яким чином виконавча влада сьогодні руйнує, власне, судову систему, тут вже багато говорилося. Можна привести приклади тих же самих чорнобильців, які насправді виграли суди, отримали рішення, які вступили в законну силу, проте той же самий уряд Азарова, ухвалюючи постанови, розсилаючи відповідні листи, робить так, щоб рішення судів не були обов'язковими, і люди вже впродовж років буквально часу не мають належного забезпечення судових рішень і, відповідно, не отримують ті ж самі пенсії, які вони відсудили. Більше того,  відповідно до Постанови 745 Кабінету Міністрів від 6 липня  2011 року про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету та листів Міністерства  соціальної політики України навіть ті пенсії, які були відповідно до рішень судів перераховані, після цього знаходяться причини для того, щоби їх просто повернути до первинного стану. І в такий  спосіб ми бачимо, що Пенсійний фонд, ми бачимо, що Міністерство соціальної політики, ми бачимо, що навіть виконавча служба  вони діють в певній взаємодії для того, щоби не допустити виплат, які  передбачені і Конституції, і законами.

Тут, дійсно, вже говорилося про те,  що Конституційний Суд ухвалює рішення, які суперечать же попереднім рішенням судів і, власне,  оте скандальне рішення Конституційного Суду  про те, що можна в ручному режимі регулювати пільги, яке суперечить рішенням Конституційного Суду, які приймалися в попередні роки  воно дало можливість виконавчій гілці влади по суті в ручному режимі встановити ті виплати для чорнобильців, афганців і так далі.

Якщо ми подивимося про те, скільки коштів виділяє… виділено в Державному бюджеті  за статтею… за програмою забезпечення виконання  рішень суду, що гарантовані  державою, то видатки в обсязі 154 мільйонів гривень – це абсолютний нуль  порівняно з тим, що… яка є реальна потреба для всіх пільговиків. Якщо порахувати все те, що сьогодні є, це порядка 11 мільярдів гривень. Але це не є одноразові якісь виплати, які… це просто  накопичення, які відбувалися впродовж років і це  те,  що сьогодні зависло через невиконання  рішень судів. Якщо говорити про ситуацію, яка… як вона потребує… як вона має бути розв'язана, то  зрозуміло, що з одного боку має бути  законодавче забезпечення, але ж ми з вами знаємо, що  сьогоднішня влада абсолютно ігнорує самі рішення судів, тобто по суті  завдання  чинної влади – це підпорядкувати судову систему, власне, Президентові України і, виходячи з цих основ вони діють і в такий спосіб, по суті, прямують до диктатури. От, власне, питання, яке сьогодні стоїть, це боротьба с диктатурою, яка має забезпечити реальну демократію в Україні. Слава Україні!

ГОЛОВУЮЧИЙ. Присідайте, будь ласка, Андрію Володимировичу. Для слова запрошується Катеринчук Микола Дмитрович, народний депутат України. Підготуватися Герасимчуку Михайлу Івановичу.

КАТЕРИНЧУК М.Д. Доброго дня, шановні пані і панове! Дякую головуючим, що все ж таки ці парламентські слухання відбуваються. Взагалі система парламентських слухань, це можливість, такий майданчик, зібрати всіх, кого цікавить ця тема. Від тих, хто на законодавчому рівні може змінювати ситуацію, до тих, хто займається цим професійно, суддів, адвокатів. Всіх цікаво послухати.

Єдине, - хто слухає? Я згоден з Ляшко, вибачте. Подивіться, - преси немає. Де Голова Верховної Ради? Він фактично сьогодні керує більшістю у Верховній Раді України. Зрозуміло, що ми з головою комітету підготуємо план законодавчих ініціатив, щоб цю проблему якось, ну, мені здається, вести, вивести зі стану такої безвихідності. Що нічого не можна зробити.

Тому що послухаєш першого заступника голови Державної виконавчої служби. Не заважайте нам, ми вам 3 мільярди дали в бюджет, ну, дайте нам більше зарплати, може. Кудись нас рухати? Та не треба. Ми вже тут сіли, нормально. Все добре, все добре. Ми 60 відсотків рішень суду виконуємо, це нормально. Ми там десь звертаємося, може, раз на квартал один звернеться щодо невиконання рішень суду в прокуратуру. Там йому напишуть якусь відписку. Ну, я ж звернувся? Я ж звернувся?

Знаєте, у мене довідка така є, хто скільки виконував і як. По довідці можна бачити, що основний акцент роботи виконавчої служби, це все ж таки виконувати рішення на користь держави.

Тому мені здається, що питання взагалі судової системи, виконання рішень суду, воно пов'язано напряму з тим рівнем розуміння рівня конституційних прав і інтересів громадян. І хто має як гарантувати. Тому, мені здається, що питання, ну, воно, мені здається, більше, скажімо, в політичній площині треба розглядати. І, якщо ми говоримо про демократичність процесів в нашій країні, то треба все ж таки зробити судову систему, дійсно, незалежною гілкою влади. Без отих включень, що там з'являється орган юстиції, виконавчий орган, і починає розмовляти із суддями на розмові, яка не повинна бути, вона не в інтересах громадян України, який звертається в суд з проханням або з правом захистити свої законні інтереси і права. Судова гілка влади сьогодні знаходиться на обслуговуванні виконавчої гілки влади і все. І судді мовчать. Тому що зробили вертикаль із "смотрящими" і всіма іншими. Де суддя, якщо прийме якесь рішення, суддя Конституційного Суду Лілак прийняв рішення і подав у відставку відразу, не погоджуючись з тими питаннями, які йому там розповідали, тому що він був призначений по квоті Президента. І вирішено питання щодо п'яти округів, по яким не встановили результати у питаннях виборів.

От ви знаєте, в інтересах самих громадян, що все ж таки політики, яких вони обирають, не розповідали їм про покращення, а сказали, якщо я балотуюся в Президенти, я забезпечую ваші права. Це значить, що його обов'язок – зробити судову гілку влади незалежну навіть від нього. І механізми такі є, бажання немає. Немає бажання, тому що люди цього не хочуть. 13 мільйонів гривень в нас живе в селі. Якщо зараз зайти в село і спитати, а яке у вас є право, у них є право тільки там подохнути. Тому що їх повиганяли з усіх можливостей звернутися кудись: там кум, там сват, там інший –  голова, міліція, суд, голова сільради вже перетворилася на поліцая. Землю всю забрали. Тільки батрачити можете. Немає законності. Немає прав у селян сьогодні – ні майнових, ні інших. Якщо рота відкриває, значить його в чорний список і все. Він взагалі нічого не отримає,  від пенсії, від можливості лікуватися, нічого. Це 13 мільйонів громадян України – півкраїни.

Тому ці парламентські слухання, знаєте, можна було б розцінювати, знаєте, як там випуск… пар нагрівається, треба зняти кришку, щоб трохи пар спустити. Я думаю, що серйозна розмова попереду. І те, що наш комітет з цього питання не злізе, це точно. А вже питання політичної відповідальності за зміну ситуації, і я нагадую, що в листопаді буде можливість, 10 секунд, в листопаді буде можливість все ж таки нам підписати зону вільної торгівлі, Асоціацію з Європейським Союзом. 19 вимог виставили. Із 19 вимог 6 вимог пов'язані із правом судочинства в Україні. І я впевнений, що ті законодавчі ініціативи, які зараз ідуть в Мін'юст можна спустити в унітаз. Треба дивитися, що пропонує комітет профільний і тоді буде якась надія. Ми будемо працювати саме на інтереси громадян. Слава Україні!

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Присідайте, будь ласка. Хочу звернути увагу, Микола Дмитрович, шановний, що Голова Верховної Ради зараз проводить міжнародну зустріч. Ми, давайте, краще звернемо увагу з вами на те, що Голова Конституційного Суду і керівники всіх судів особисто знаходяться в цьому залі і це свідчить про надзвичайно велику їхню увагу до сьогоднішніх парламентських слухань.

І ще на одне питання я хотів би звернути увагу, що майже всі народні депутати, які виступили в цьому залі під час сьогоднішніх парламентських слухань, після свого виступу покинули цю залу. Це свідчить про те, що вони виступали тільки для того, щоб їх показали по  телевізору. Я сказав майже всі. Я бачу, що ви тут знаходитеся. Я дякую. Михайло Іванович. Фракція Комуністичної партії, Герасимчук Михайло Іванович. Підготуватися заступнику директора департаменту з питань оборони та правоохоронної діяльності Рахункової палати Щасному Едуарду Володимировичу.

ГЕРАСИМЧУК М.І. Шановний Ігорю Григоровичу, шановні виборці, шановні учасники парламентських слухань, сьогодні, на думку фракції Комуністичної партії України, склалася вкрай негативна ситуація у сфері судочинства взагалі та його кінцевої стадії – виконання кінцевих судових актів зокрема.

Хочу звернути вашу увагу на наступні дані щодо діяльності Державної виконавчої служби України за 2012 рік. До державної виконавчої служби України надійшло на виконання в минулому році 5 мільйонів 150 тисяч виконавчих документів, із 2011 року перейшло невиконаних документів 3 з половиною мільйони. Вдумайтесь, невиконаний залишок за попередній рік більше 3 мільйонів виконавчих справ – це мільйони людських доль, що роками спочатку тяжко судилися, а тепер  не можуть дочекатися виконання рішень суду, що покликане ………

Відновити справедливість на порушені права наших простих громадян. За цими мільйонами не виконаних справ, не виплати по пенсійним справам, не виплати по чорнобильцям та дітям війни, не виплати потерпілих від різних пірамід та шахрайських схем.

Таким чином, в 2012 році на виконання Державної виконавчої служби надійшло в цілому більше 8 мільйонів відкритих виконавчих документів.  Органами Державної виконавчої служби було відмовлено у відкритті виконавчого провадження в зв'язку із тим, що виконавчі документи підготовлені судами, накази, виконавчі листи виготовлені професійними суддями, а не громадянами. Не відповідають чинному Закону України  "Про виконавче провадження" по 591 тисячі справ.

Близько 7 відсотків справ навіть не порушувались через нібито помилки суддів у виконавчих документах винесених судами. Нашим людям не відкривають справи і в подальшому фактично примушують бігати  між виконавчими службами і судами, щоб тільки розпочати процедуру виконання рішення. І пенсіонер чи людина похилого віку, чи просто  мешканець глибокого села змушені роками бігати ……….

З огляду на цю проблему треба, виходячи із пропозицій, законодавчо забезпечити автоматичну передачу документів від суду до виконавчої служби після набуття рішення по справі законної сили і автоматичного відкриття виконавчого провадження. Щоб припинити ці зловживання зі сторони деяких працівників виконавчої служби, що придумують будь-які підстави, тільки би не відкрити виконавче провадження і заробити на цьому гроші.

За 2012 рік з 8 мільйонів відкритих виконавчих проваджень завершено лише 5 мільйонів. Тобто 3 мільйони справ не виконано в 2011 році і стільки ж в 2012 році. Досягнена дійсно стабільність, але, як видно, без покращення.

Також звертаю увагу учасників слухань, у нас  у пункті 15 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" такий пільговик, як підприємства паливно-енергетичного комплексу. Виконавче провадження щодо таких пільговиків підлягає обов'язковому зупиненню на невизначений строк. Так приватні облгази набрали десятки мільйонів гривень боргів, і їх не можна списати чи виконати через виконавчу службу, хоча самі облгази та інші ділки ……….. газ мільйонам наших громадян на… та через суди ……………. виконавчу службу відраховують останні копійки з бідного, незахищеного населення. Таких виконавчих проваджень цих пільговиків від паливно-енергетичного комплексу тільки 2012 року зупинено… фактично, не виконано  23 тисячі виконавчих проваджень,

Отже, шановні виборці, Комуністична партія України, яка стоїть на захисті прав та інтересів простих громадян, вимагає негайного реагування на підняті питання, прийняття описаних законодавчих змін і доповнень для виправлення негативних явищ. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую, присідайте, Михайло Іванович. До виступу запрошується заступник директора Департаменту з питань оборони та правоохоронної діяльності Рахункової палати Щасний Едуард Володимирович. Підготуватися народному депутату України Махніцькому Олегу Ігоревичу.

ЩАСНИЙ Е.В. Шановні присутні, питання виконання  рішень судів були предметом аудиту Рахункової палати у процесі використання бюджетних коштів органами Державної виконавчої… державної влади.

За результатами цих аудитів відмічалося про необхідність вдосконалення існуючого законодавства, зокрема, пропонувалося прискорити розгляд відповідного Закону про  відшкодуванні шкоди, завданої фізичним та юридичним особам органами державної влади у випадках, коли стягнення здійснено з Держбюджету. Це пропозиція наразі  реалізована у повному обсязі. Зокрема, було прийнято Закон "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", який визначив особливості виконання рішень, де відповідачем є держава. Цей закон почав працювати з 1 січня цього року, однак він нічого  не говорить про те, що робити з іншими, які були прийняті до набуття чинності цього закону і щодо яких вже вийшли строки, вони залишилися невиконаними. …………… рішення ……….. за бортом цієї  процедури, і для них немає, фактично, інших варіантів крім звернення за захистом своїх прав до Європейського суду. Система виконання судових рішень обов'язково.... обов'язковість виконання яких ............засад незалежності судочинства підлягає корегуванню. Оскільки в одному випадку контролюється представниками органів Державної виконавчої влади, в даному випадку Мінюстом, а в іншому – судової влади щодо оцінки законності дій або бездіяльності державного виконавця, а також законності прийнятих ним рішень. Невиконання судових рішень набуло загрозливого характеру, тенденції не тільки не правової, але економічної ..... країни, поглиблюється ...................... принципи незалежності суддів у частині обов'язковості виконання судових рішень, у тому числі у сфері бюджетних правовідносин.

Урядова політика, яка з року в рік не враховує заборгованості за судовими рішеннями, їх невиконання або обмежує виконання  певними категоріями є безсистемною і спрямовується на боротьбу з наслідками цього явища, а не на усунення їх причин. Для прикладу можна привести інформацію Мінсоцполітики щодо ... заборгованості по соціальним виплатам. Так станом на початок року  ... судових рішень на користь громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що .... в судах різних інстанцій ................ півтора мільярди гривень. Крім того, на розгляді в судах знаходяться справ на таку ж суму.

Що стосується пенсіонних виплат, то ........ що станом на початок року .......... прийнято судових рішень, які  не підлягають оскарженню на загальну суму 5,4 мільярди, у тому числі щодо перерахування та  виплати підвищити пенсію дітям війни – 1,8 мільярда, щодо пенсійного ... постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, значить, 3,6 мільярдів, от, а також знаходиться ..... аналогічних справ на суму 7,5 мільярда гривень, які можуть набрати законної чинності, або бути допущеними до нагального виконання.

Крім в бюджеті на 2013 рок на виконання всіх судових рішень ........... програма по КВК 3504040 ......................що гарантовані державою, передбачено видатки в сумі 154 мільйона гривень, це в сто разів менше, ніж могло бути по одним лише компенсаціям пільг і пенсій. Саме тому ...................... виконавчої системи є непросто доцільним, але й необходимо життєвим, адже особа, яка звертається з позовом до суду має на меті не лише отримувати  позитивне суддівське рішення, але  реально захист свого порушеного права чи ………шляхом ……. такого рішення. У цьому власне і полягає  саме звернення до суду.  Абсолютно нікому не потрібен процес заради процесу. Тому …………… України  ставить під загрозу мету здійснення судочинства. Дякую  за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Присаджуйтесь, Едуард Володимирович.

Для виступу запрошується Махніцький Олег Ігорович, народний депутат України,  фракція "Свобода". Підготуватися Урядовому уповноваженому у справах Європейського суду з прав людини Кульчицькому  Назару Степановичу.

МАХНІЦЬКИЙ О.І. Шановні  учасники слухань, дійсно, тема сьогоднішніх парламентських слухань є надзвичайно  важливою для нашого суспільства. Наголошую, у першу чергу для  суспільства, тому що суспільство платить державі, зокрема  органам держави, щоб вона захищала, виконувала функції держави і захищала права людей, в тому числі, що стосується виконання судових  рішень про відновлення їхніх прав.

Я не буду звертатися, тому що  вже багато  хто наголошував на важливості функції виконання судових рішень в системі правосуддя і що  це, дійсно, є порушення  статті 124  у випадку невиконання судових  рішень. Але  хочу вернутися до проблеми  і подивитися на неї таким  неупередженим тверезим поглядом.

Тут було  дуже багато  критики  в адресу  державних виконавців, що  вони неналежно виконують свої посадові обов'язки, що Державна виконавча служба є корумпованою, але подивіться… Давайте говорити відверто,  хто у нас   сьогодні  не є корумпованим?  Чи тільки   одна Державна виконавча служба, чи інші чиновники в інших  сферах управління там немає корупції?  Чи не є   корумпованими правоохоронні органи, в тому числі  і прокуратура? Чи немає  корупції у судових  органах? Корупція сьогодні пророщена всюди і скрізь в Україні. Але це не є лише проблема для виконавчої служби.

Якщо говорити відверто, то правильно кажуть: "риба гниє з голови". Проблеми починаються  з того моменту,  коли порушується основний закон. Власне, починаючи   з парламенту  почнемо. Тому що, коли парламент починає приймати неконституційні рішення, з цього починаються всі проблеми, і в тому числі невиконання судових рішень.

Тут я підтримую Олега Ляшка в тому, коли він звернувся до Конституційного Суду. Скажіть, будь ласка, а коли парламент накладає, порушуючи конституційний принцип рівності всіх прав власності, і державної, і приватної, порушуючи цей принцип дає перевагу і привілеї для державної форми власності. І накладає мораторій на виконання судових рішень щодо підприємств, які мають частку у державній власності.

Коли парламент накладає мораторій на окремі галузі щодо виконання судових рішень, де депутати, які присутні в парламенті, мають частку своєї власності, це конституційно? Власне, з цього все і починається.

Можна дорікати державним виконавцям, що вони неналежно виконують обов'язки. Але давайте подивимося на їхні повноваження. Скажіть, будь ласка, яку функцію сьогодні виконує державний виконавець? Якими він наділений повноваженнями?

Я зокрема зупинюся, що стосується до доступу державного виконавця до інформації про боржника. В діючій редакції Закону про виконання судових рішень маємо проблему в тому, що порядок розшуку майна полягає у направленні державним виконавцем до органів запитів. І він має чекати. Не наділений жодними функціями. То як він може реально виконувати функції по виконанню судових рішень, коли у нього, він виконує роль статиста, роль реєстратора? Прийняв виконавче провадження і порозсилав листочки, і чекає!

Ви порівняйте статус і повноваження судового виконавця в Сполучених Штатах Америки, наскільки високий там статус є, з повноваженнями наших державних виконавців.

Що говорити, коли, знову повернемося до проблем стосунків з державою, коли невирішеною є проблема відсутності механізму виконання рішень про стягнення коштів з держави і з державних бюджетних установ. Звідси ми маємо цілу низку рішень з Європейського Суду. Бо, власне, що стосується стягнення коштів з держави, з бюджету, - тут привілеї, - держава сама себе захищає. Що стосується стягнення коштів з майна простих громадян, - тут захисту такого немає.

Дійсно, ще один момент, що стосується реалізації майна боржників. На сьогоднішній день виконавець не має жодних контрольних функцій, і це виконують по суті цю функцію, що стосується майна, реалізації майна, виконують по суті комерційні структури.

І щодо відповідальності за невиконання судового рішення, так само звертаюся до слів Анжеліки Лабунської.  Що, дійсно, передбачена така відповідальність, але, що стосується колективного органу. А що стосується органів прокуратури, які спричиняють бездіяльність під час виконання судових рішень.

Підсумовуючи. Дійсно, необхідно передбачити законодавчо функцію судового контролю, власне, судового контролю за виконанням судових рішень…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте завершити.

МАХНІЦЬКИЙ О.І.  Але саме перепідпорядкування державної функції без життя відповідних заходів, без передбачення певних повноважень, воно нічого не дасть. І в цьому плані я підтримую абсолютно Ярослава Михайловича Романюка, Голову Верховного Суду, який виступав на початку, що тут необхідна цілісна стратегія щодо вирішення цієї проблеми. А не перерозподіл сверхвпливу і підпорядкування цієї діяльності під окремих осіб. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Присідайте.

Для слова запрошується Кульчицький Назар Степанович, урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини. Підготуватися Єльницькому Олегу Володимировичу.

КУЛЬЧИЦЬКИЙ Н.С. Дякую. Шановний пане головуючий, шановні учасники парламентських слухань! Я б хотів більш коротко зупинитися на питаннях, які стосуються безпосереднього виконання рішень національних судів, через призму рішень Європейського суду.

Перш за все необхідно зазначити, що відповідно до практики Європейського суду держава несе повну відповідальність лише за виконання рішень національних судів, боржниками за якими є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також є їхні підприємства і організації.

Що стосується відповідальності держави за виконання рішень боржниками, за якими є приватні суб'єкти, тут відповідальність держави обмежується лише діями або бездіяльністю державної виконавчої служби. Тобто у випадку, якщо державним виконавцем вжито всіх належних заходів на виконання рішення нацсуду, проте приватний боржник це рішення не в стані виконати, на державу не може покладатися відповідальність  виконання рішень такого суду. Як вже зазначалось багатьма виступаючими, станом на сьогодні Україною вже вжито перші кроки щодо виконання пілотного рішення Юрій Миколайович Іванови проти України, яким Україну зобов'язано викоренити проблему з тривалого невиконання рішень нарсудів. Станом на сьогодні вже почав діяти Закон "Про гарантії держави щодо виконання рішень нарсудів", але, як вже справедливо було зазначено, він регулює лише питання виконання рішень, які винесені після 2012 року або які перебували чи перебувають на виконанні в Державній виконавчій службі на момент набрання чинності цим законом. Станом на сьогодні Міністрів юстиції розроблено, а через Кабінет Міністрів  подано на розгляд парламенту законопроект, який якраз покликаний повністю врегулювати це питання і погасити, поетапно погасити, існуючу заборгованість за рішеннями національних судів. Але тут я б хотів звернути увагу на один дуже важливий момент, про це вже зазначали багато виступаючих, зокрема і попередній виступаючий, стосовно існування великої низки законодавчих заборон. Зокрема це заборона на примусову реалізацію майна підприємств, де є частка держави 25 і більше відсотків,  а також підприємств паливно-енергетичного комплексу. За загальною практикою Європейського суду держава не несе відповідальність за діяльність приватних підприємств, а також державних підприємств, якщо вони знаходяться в рівних умовах із суб’єктами господарської діяльності. Проте, внаслідок такого законодавства, таких мораторіїв в Україні Європейський суд покладає на державу відповідальність за виконання рішень судів, якщо ці підприємства попадають під дію мораторіїв, які вже були зазначені. Внаслідок того складається ситуація, коли підприємство на 75 відсотків може належати приватній особі, а лише на 25 відсотків може належати державі, або підприємство повністю приватне, але попадає під дію мораторію щодо примусової реалізації майна підприємств паливно-енергетичного комплексу. Але, тим не менше, держава несе повну відповідальність за виконання рішень проти таких підприємств, оскільки Європейський суд сказав, що, "оскільки ви їм надали такі необґрунтовані преференції, ви повинні нести повну відповідальність за результати їхньої діяльності". І, на жаль, без вирішення цієї проблеми, без скасування цих мораторіїв є реальні побоювання щодо того, що як Закон про гарантії держави щодо виконання рішень нацсудів, так і закон, який покликаний врегулювати питання погашення існуючої заборгованості, будуть неефективними, оскільки існування тих мораторіїв значно збільшуватиме витрати державного бюджету – і внаслідок цього держава просто не зможе передбачити фінансування в розмірі, необхідному, щоб забезпечити повне виконання рішень національних судів.

І тому надзвичайно важливим є скасування цих двох законів, а також неприйняття аналогічних законів, які дають необґрунтовані преференції приватним суб'єктам чи державним підприємствам.  Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Присідайте, будь ласка.

Запрошується до слова доцент Кафедри адміністративного права Львівського національного університету імені Франка Ільницький Олег Володимирович. Підготуватися Долежану Валентину Володимировичу.

ІЛЬНИЦЬКИЙ О.В. Вельмишановний пане головуючий, члени Президії, учасники сьогоднішніх парламентських слухань! Перш за все, дякую за високу честь бути присутнім на цьому професійному обговоренні такої важливої проблеми. А проблема справді існує. І хочу розпочати свою доповідь з того, про що згадав у своїй доповіді, власне, вельмишановний Анатолій Сергійович, - це про оці неприємні прецеденти щодо незабезпеченості виконання не тільки рішень судів загальної юрисдикції, але й рішень суду конституційної юрисдикції, власне, що стосується постанови пленуму від 17 травня 2011 року Вищого господарського суду України.

Скажу таке, що на своїй практиці, будучи, скажімо, науковцем, який є дотичний до проблематики визначення юрисдикції судів в сфері земельних спорів, я намагався використати і адміністративні, і судові шляхи подолання вказаної несправедливості, коли всупереч роз'ясненню, офіційному роз'ясненню рішення Конституційного Суду Вищий господарський суд приймає власну правову позицію. Та, на жаль, для мене як для громадянина став очевидним той факт, що на сьогодні українська правова система не здатна до самосанації шляхом, власне, виконання судових рішень.

На жаль, не можу, скажемо, похвалитися такими глобальними виступами і доповідями, які вже тут прозвучали з огляду на відсутність достатнього фактажу, але втішаю себе тим, що навіть велика дорога, довга дорога починається із маленьких кроків, а тому для того, аби вкластися в регламент, зосереджу увагу лише на декількох основних питаннях, які вважаю проблемними, які вважаю, що варто розглянути під цим куполом.

В першу чергу йдеться про те, що вже тривалий час однією із істотних проблем виконання судових рішень є виконання їх проти стягувачів колективних органів державної влади чи місцевого самоврядування. На сьогодні, фактично прикриваючись статусом колективності, відповідні керівники органів знімають з себе відповідальність за реалізацію судових приписів, що в той же час зумовлює продовження ігнорування і порушення прав, свобод та інтересів громадян.

Намагання вирішити вказану ситуацію ми знаходимо у численних пропозиціях дослідників, які в тому числі, наприклад, серед одних найбільш поширених, які на сьогодні, набуває пропозиція, пропонують передати судам повноваження щодо прийняття, можливості прийняття рішень, які були предметом судового розгляду, або ж визнання безспірно …….. фактів …………. значення юридичних фактів, які були предметом розгляду в судах, оминаючи необхідність імплементації через відповідні управлінські акти вказаного судового припису у правозастосуванні.

Звичайно, що така концепція не може бути підтримана з огляду на те, що вона повністю нівелює конституційний принцип розподілу влад, який є базисом існування України як правової держави. Отже, ми повертаємося  до питання забезпечення примусового виконання судового рішення.

Справді, логіка системи виконання судового рішення вимагає, аби ця система була замкнута. Орган, який прийняв рішення, повинен мати найширші повноваження для того, аби і роз'яснити, як це рішення виконати, і в подальшому його проконтролювати. В даному випадку позитивні поштовхи в цьому напрямку нам показує Кодекс адміністративного судочинства, стаття 267 якого поруч із типовим способом судового контролю за виконанням судового рішення як оскарження рішення чи бездіяльності Державної виконавчої служби закріпила названий у літературі так званий ініціативний судовий контроль, за яким суд має право зобов'язати боржника, в тому числі, в першу чергу суб'єкта владних повноважень, подати звіт про ефективність, про заходи, які вжиті для виконання відповідних судових рішень.

 Однак застосування цієї норми характеризується певними такими проблемами, в тому числі і теоретичного рівня, що мають свої практичні засновки. Штрафні санкції за неподання такого звіту або не ефективне виконання судового рішення чомусь покладається виключно на керівника органу, якому присуджено вчиняти певні дії.

Якщо йдеться про одноособовий орган державної влади, то звичайно тут проблем не виникає. Справді керівник володіє усією повнотою влади для того, аби вжити заходів до виконання рішення. Однак, коли йдеться про колективні органи державної влади чи місцевого самоврядування, тут, погодьтеся, із таким підходом не можливо. Тому що на сьогодні керівник відповідного органу не заміняє, не підміняє своїм статусом відповідний орган. Він фактично здійснює лише організаційно-розпорядчі функції в межах організації діяльності самого органу і не здатен своєю діяльністю чи своєю адміністративною правотворчістю підмінити, навіть на виконання рішення суду відповідного суб'єкта владних повноважень.

Окрім того, ще одна пропозиція, яку хочемо висловити стосується того, що на сьогодні процедура застосування оцього ініціативного судового контролю використовується не надто часто. Тому з метою аби підвищити ефективність такого нового механізму і новели пропонуємо у Кодексі адміністративного судочинства передбачити випадки, тобто конкретні справи або їхні критерії, за наявності яких подання такого звіту буде обов'язковим. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Присідайте. Для виступу запрошується Долежан Валентин Володимирович – професор кафедри організації судових та правоохоронних органів Національного університету Одеської юридичної академії. Після нього останній виступаючий Янчук Артем Олександрович.

ДОЛЕЖАН В.В. Шановні колеги, я хотів би зупинитися на двох питаннях, які стосується: по-перше, діяльності Державної виконавчої служби і, по-друге, органів прокуратури у вирішенні питань забезпечення виконання судових рішень.

В 2006 році в концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні, багато хто  про цей документ уже забув, було висловлено думку щодо потреби чітко визначити місце Державної виконавчої служби в системі органів  державної влади. Але ж і на той час, і зараз вона  продовжує перебувати у складі виконавчої влади, а саме у системі Міністерства юстиції України.

Склалася ситуація, коли виконавча служба, будучи якнайтісніше пов'язаною з судовою владою і взаємодіючи з нею  все ж належить… не належить до судової влади.  Це обумовлено тим, що органи виконавчої влади здійснюють інші функції, ніж суди, і наділені для цього в основному управлінськими повноваженнями, перебуваючи при цьому під судовим і відомчим контролем.

Я думаю, що питання про інтеграцію виконавчої служби  до судової влади зараз принаймні не на часі, оскільки це  викличе  дуже багато організаційних труднощів передусім на яких я просто не маю можливості тут  зупинитися. Але це не виключає необхідності вжиття додаткових правових і організаційних заходів для удосконалення правового статусу органів і посадових осіб державної виконавчої влади… Державної виконавчої служби. На жаль, складні суспільні реалії сьогодення призводять до того, що співробітники цієї служби дедалі частіше потрапляють у гостро конфліктні ситуації (ми це бачимо навіть по телебаченню), піддаються різним загрозам, що значно ускладнює виконання ними  своїх професійних обов'язків. Це значною мірою обумовлено тим, що вони, відповідно до закону, часто змушені віддаватися до примусових дій, які  властиві чуть мало не силовим структурам.

Не можна  визнати нормальним, на мою думку,  що посадові особи  органів Державної виконавчої служби вважаються просто державними службовцями, хоча за характером своєї діяльності їх слід було б прирівняти до співробітників правоохоронних органів.

Звертає  на себе увагу, що статтею 343 Кримінального  кодексу України передбачено відповідальність за втручання у діяльність працівника правоохоронних органів (кома), працівника  Державної виконавчої служби. Як бачимо, в цьому аспекті вони поставлені по суті на один рівень і  з цього теж потрібно робити відповідні висновки.

На державних виконавців потрібно поширити гарантії їх особистої безпеки і безпеки  їх сімей, які встановлені для працівників правоохоронних органів відповідно до Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів".

На  окрему увагу заслуговує роль прокурора як представника нагляду за додержанням і застосуванням законів. Я розумію, що у сучасних умовах це дуже складна і навіть делікатна тема, враховуючи спроби нівелювати наглядову діяльність органів прокуратури України, але про це потрібно говорити. І не тільки говорити.

На прокуратуру покладено нагляд за додержанням законів органами виконавчої влади аж до Кабінету Міністрів України, але традиційно  склалося так, що винятком стала Державна виконавча служба і взагалі все, що стосується виконання судових рішень.

Здійснюється контроль за діяльністю органів Державної виконавчої служби Міністерством юстиції України і вищими за рівнем органами Державної виконавчої служби, але давно відомо, що внутрішньовідомчий контроль носить досить поблажливий характер, висловлюючись російською, "осуществляется в щадящем режиме" і не завжди зацікавлений у тому, щоб порушення закону, який має ……….. у діяльності підпорядкованих структур, виходили за межі цієї системи, щоб "сміття виходило з хати".

Думається, що роль прокурора у цій сфері повинна проявлятися не тільки втому, що він визнається учасником виконавчого провадження у разі здійснення ним повноважень з представництва інтересів громадянина і держави у суді, а він повинен повністю використовувати той арсенал повноважень, які в нього поки що є, і ми сподіваємося, що вони залишаться…

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую, присідайте, будь ласка. Для виступу запрошується Янчук Артем Олександрович, завідувач сектору розвитку парламентаризму, відділу розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

ЯНЧУК А.О. Шановний головуючий, шановні присутні учасники парламентських слухань!

Щиро вдячний в першу чергу за можливість виступити сьогодні на цій  високій трибуні. Попри критику, яка існувала існує щодо виконання судових рішень, більша її частина була озвучена сьогодні, хотів би звернути увагу на ті позитивні зрушення в сфері законодавчого забезпечення стану виконання судових рішень, які відбулися за останні роки в сфері поряд з проведенням судової реформи. Не буду перераховувати всіх актів, які були ухвалені, зазначу лише, що був ухвалений базовий Закон про судоустрій і статус суддів і внесені зокрема зміни до статті 382 Кримінального кодексу України, де розширений перелік суб'єктів, які несуть відповідальність, кримінальну відповідальність за невиконання судових рішень. Уже зазначалося, що з 1 січня цього року набув чинності Закон про гарантії держави щодо виконання судових рішень національних судів, був ухвалений Кримінально-процесуальний кодекс, де окремі норми присвячені даному питанню та ряд інших актів. Попри те, варто погодитись з певною критикою та зазначенням недоліків, які існують. Зупинюсь лише на окремих з них, в першу чергу, як уже зазначалося, суди, фактично, позбавлені впливу на порядок, умови виконання судових рішень. Це не питання, на мою думку, доцільності чи недоцільності перерозподілу владних повноважень, це пряма вимога норм Конституції – ввести ці органи до судової системи, до системи судової влади. Адже стаття 6 Конституції чітко передбачає, що органи державної влади поділяються на три гілки: державну... судову, виконавчу і законодавчу. Закон про виконавче впровадження чітко наголошує, що примусове виконання рішення є останньою стадією судового провадження. А відповідно до правових позицій Європейського суду з прав людини і Конституційного суду України, виконання судових рішень є складовою, невід'ємною складовою права на справедливий суд. Таким чином, будь-яке виконання, навіть надзвичайно ефективне, цих рішень в межах виконавчої влади є порушенням принципу поділу влади та системи стримувань і противаг.

Друге питання, на яке хотів би звернути увагу, це те питання, про яке вже говорив Анатолій Сергійович, це питання виконання рішень Конституційного суду. На мою думку, це питання – найменш врегульоване серед інших питань виконання рішень. На сьогоднішній день існують конституційні норми, які лишаються конституційною фікцією у сфері законодавчого регулювання виконання рішень. Мова йде, зокрема, про статтю 152, яка наголошує на необхідності відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, яка завдана ухваленням рішень і актів, що визнані неконституційними.

Варто зазначити, що аналогічна норма існує в статті 56, але там йдеться про незаконність дій, рішень і актів. Так от, на незаконність є відповідне правове регулювання, яке забезпечує отримати відшкодування, на неконституційніість такі норми відсутні.

Друге питання. Воно вже стосується не законодавчого забезпечення, а швидше організаційно-технічного моменту. Поряд з тими аспектами, які були висловлені в доповіді голови Конституційного Суду про несвоєчасність або і невиконання окремих рішень Конституційного Суду, варто зазначити на такий момент, як невиключення норм, які визнані неконституційними, з актів. Мова йде: коли вносяться зміни до законів, згодом вони визнаються неконституційними, але до ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України ці норми залишаються в межах закону. Це призводить до того, що закон фактично надзвичайно важкий в експлуатації, в користуванні. Тому що, коли ви відкриваєте, всі норми спотворені тим законом, який є вже неконституційним. Так само постійно, я думаю, стикається з цим Конституційний Суд, який користується законом, в межах якого є норми закону від 19.03.2009 року, який визнаний неконституційним згодом Конституційним Судом України.

На нашу думку, ці питання можна вирішити або ухваленням спеціального закону, або внесенням змін до Закону "Про Конституційний Суд України", і викладенням окремих положень, окремих норм. Адже статті 69, 70, які існують в межах Закону про Конституційний Суд і присвячені виконанню рішень Конституційного Суду, вони не забезпечують належного виконання. Так само є ряд рішень Конституційного Суду, спрямовані на удосконалення порядку виконання рішень Конституційного Суду, але повністю замінити законодавче регулювання вони не здатні.

Ми від Інституту законодавства Верховної Ради пропонували ще ряд пропозицій до Рекомендацій парламентських слухань. Я подивився, вони вже… частково з них вже враховані. Тому я не буду зупинятися на них  детально. Дуже дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошується, для заключного слова запрошується голова комітету Писаренко Валерій, дві хвилини.

ПИСАРЕНКО В.В. Дякую, Ігорю Григоровичу. Шановні учасники слухань! Дякую всім, хто сьогодні знайшов час для того, щоб дійсно долучитися до цих слухань. Дякую також представникам наукової сфери і тим студентам, які сьогодні тут присутні, в залі, яким нам рано чи пізно передавати, в ваші руки подальшу долю в тому числі і Державної виконавчої служби.

І сподіваюсь, що ці слухання завершаться плідною роботою, спільною роботою всіх гілок влади в Україні. І звичайно, що Верховна Рада не залишиться осторонь реформування Державної виконавчої служби.

В тому числі хочу сказати і зазначити, враховуючи, що тут є представники саме Державної виконавчої служби, що ми не лише критикуємо. Ми знаємо і ті складнощі, які виникають у вашій роботі. І дійсно є багато проблем, з якими ми будемо намагатися вам допомагати.

Але, за нашим переконанням, вся та статистика, вся та інформація, яка сьогодні є у нас щодо діяльності Державної виконавчої служби, вимагає сьогодні від нас дуже плідної роботи. Тісної роботи і співпраці в тому числі і з міністерством юстиції, що призвело б до більш нормальної роботи виконавчої служби для простих людей.

Тому що, не думайте, що сьогодні у нас перш за все нас цікавить, яким чином Державна виконавча служба відповідає на запити народних депутатів. Нас в першу чергу хвилює реакція людей, які сьогодні дали нам цю владу в руки задля того, щоб ми виконували певну функцію. Люди сьогодні незадоволені тим, що відбувається в питанні виконання судових рішень. І це, я думаю, що ви також відчуваєте в тих чергах людей, які стоять до вас сьогодні щодня задля того, щоб отримати іноді невеликі гроші, але такі важливі для простих громадян України, які сьогодні сподіваються на нормальне функціонування української влади.

Дякую ще раз за те, що знайшли час, і переконаний, що це лише початок нашої роботи в цьому питанні. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Присідайте, будь ласка.

Шановні учасники парламентських слухань, будемо підводити підсумки. Дякую всім, хто взяв активну участь у слуханнях, запропонував цікаві ідеї  та законодавчі пропозиції для розв'язання проблеми виконання судових рішень в Україні.

Необхідно закцентувати увагу на тому, що показник виконання судових рішень є вкрай низьким. У 2012 році виконано лише 60 відсотків рішень. Правосуддя не може вважатися здійсненим, доки не виконано судове рішення. Тому необхідно запропонувати нові прогресивні шляхи законодавчого вирішення цієї ситуації..

Окремо хотів би відзначити проблему виконання рішень судів стосовно пільг та соціальних гарантій громадян. В останні роки для багатьох категорій громадян виконання рішень судів, де відповідачем є державний орган або державне підприємство, стало справжньою проблемою. Чорнобильці, діти війни, пенсіонери, які сьогодні мають на руках рішення судів про порушення права на ту чи іншу виплату, фактично опинилися в безвихідній ситуації, коли існуюче рішення просто не виконувалося, оскільки з чинним порядком виплати пільг та соціальних гарантій громадян прив'язані до можливостей державного бюджету. В наслідок цього дуже багато людей звернулися за захистом своїх прав до Європейського суду з прав людини.

Основними причинами неефективності виконання рішень є відсутність сучасного підходу, складність та заплутаність процедури, а також, на жаль, корупційну складову під час виконавчого провадження. Існує ідея запровадження судового контролю за виконанням рішень. Це має також зменшити кількість випадків, коли виконавча служба не виконує рішення суду, посилаючись на незрозумілість порядку такого виконання. Іноземний досвід пропонує нам також запровадити інститут недержавних виконавців. Сьогодні понад 60 країн світу сприйняли ідею недержавного виконання судових рішень, серед яких Грузія та Казахстан. Все ж таки думаю, що перед, як запроваджувати в Україні  приватні виконавчі служби, потрібно дуже предметно і ретельно обговорити цю ідею та бути надзвичайно далекоглядними.

Процедура реалізації конфіскованого майна  Державною виконавчою службою є надто непрозорою. Зазначене не дає можливості наповнювати  державний бюджет в повній мірі, як це було б можливо при прозорій та  контрольованій системі. В наслідок невиконання судових рішень  громадяни продовжують вважати, що  судова система  є неефективною та несправедливою.

Хотів би відзначити, що позитивні зрушення у напрямку  підвищення ефективності виконання судових рішень все ж таки  є. Однак необхідні кардинальні зміни для того, щоб забезпечити право  кожного  на своєчасне і повне виконання судових рішень. Лише спільна злагоджена робота усіх  гілок влади  може сприяти позитивним зрушенням у цій сфері. Створення відповідних  законодавчих  механізмів повинно допомогти вирішити  багато проблемних питань, про які йшлося у виступах учасників слухань. 

Пропоную,  щоб у доопрацюванні проекту Постанови  Верховної Ради України   про рекомендації сьогоднішніх парламентських слухань взяли участь учасники цих  слухань і інші фахівці у сфері виконавчого впровадження.

Прошу  надати ваші пропозиції для узагальнення до Комітету Верховної Ради  України  з питань правової політики.

Шановні колеги,  давайте подякуємо комітету за підготовку сьогоднішньої зустрічі. Парламентські слухання оголошую завершеними. На все добре.

http://static.rada.gov.ua/zakon/new/par_sl/Sl220513.htm