Держава не буде виплачувати кошти за рішенням суду

Міністр юстиції України Павло Петренко розробив законопроект, який було схвалено на засіданні Кабінету Міністрів України та вже внесено до Верховної Ради. Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо способу виконання судових рішень» передбачає запровадження альтернативного механізму виконання рішень національних судів, у тому числі і тих, які підлягають виконанню в межах рішення Європейського суду, відповідальність за невиконання яких несе держава, та які неможливо своєчасно виконати у зв’язку з відсутністю достатніх коштів у державному бюджеті на зазначені цілі.  При цьому, механізм та спосіб виконання таких рішень пропонується визначати в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Фактично Законом про бюджет пропонується змінити дію положень інших законів України щодо виконання судових рішень винесених не на користь держави та встановити новий порядок й умови їх виконання.
Така пропозиція Міністерства юстиції порушує принцип рівності всіх перед законом, оскільки ставить у пріоритет права держави ніж права громадян, хоча ст.  4 Конституції України навпаки визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Так, зокрема, принципи соціальної  держави  втілено  у ратифікованих Україною міжнародних актах:  Міжнародному  пакті  про економічні, соціальні  і  культурні права 1966 року,  Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року,  Конвенції про захист  прав людини  і  основоположних  свобод 1950 року,  та рішеннях Європейського суду з прав людини.

Обов’язковий характер судового рішення, постановленого іменем держави, підкреслює авторитет судової влади і сприяє утворенню в державі режиму законності. Умови і порядок виконання на території України судових рішень визначаються Законом України «Про виконавче провадження», а на територіях інших держав – міжнародними договорами України.

І саме зміна порядку виконання судових рішень, виконання яких гарантовано державою, а також за рішеннями Європейського суду з прав людини, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України за своєю правовою природою є тимчасовим припинення дії  в часі та/або за колом осіб спеціальних законів, якими встановлено порядок виконання рішень і має здійснюватися відповідно до вимог Конституції України. Ця юридична процедура знаходиться в органічному зв'язку із скасуванням  законів, внесенням до них змін та доповнень. Отже, у такому випадку законом про Державний бюджет України припиняється на певний строк правове регулювання відносин у сфері виконання судових рішень, виконання яких гарантовано державою, а також за рішеннями Європейського суду з прав людини, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, зупиняється дія механізму  реалізації конституційних  соціально-економічних  прав  громадян,  що призводить до обмеження права на соціальний  захист. Визначення іншого порядку виконання рішень аніж встановлено спеціальними Законами, законом про Державний бюджет України фактично зупиняє та скасовує їх дію.

При цьому, законописців не обходить те, що конституційний Суд   України   неодноразово розглядав за зверненнями суб'єктів права на конституційне подання справи і приймав рішення, у яких визнавав  окремі  положення  законів  про Державний бюджет  України щодо зупинення  або  обмеження пільг, компенсацій і гарантій  такими,  що не відповідають Конституції України  (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002(справа  щодо пільг, компенсацій і гарантій),   від  17  березня  2004  року N 7-рп/2004 (справа  про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 1 грудня 2004 року  N  20-рп/2004  (справа  про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій),  від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного  довічного  грошового утримання).  

У своїх рішення Конституційний суд України наголошував, що зупинення дії  положень законів,  якими  визначено  права  і свободи громадян,  їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може  мати  місце  лише у випадках,  передбачених Основним Законом України.  У статті   64   Конституції   України  вичерпно   визначено   такі  випадки,  а  саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися   окремі   обмеження прав  і  свобод  людини  із зазначенням строку дії цих  обмежень,  та  визначено ряд  прав  і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено компенсації чи  інші  форми  соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян.

Отже, відповідно  до  частини  третьої  статті 22,  статті 64 Конституції України право громадян  на  соціальний захист,  інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих  положень), лише  в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Крім того, у частині  другій статті   8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України - усі  вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

До повноважень  Верховної  Ради  України  як  єдиного  органу законодавчої  влади  в Україні належить прийняття законів (пункт 3 частини першої  статті  85, стаття 91   Конституції України). Виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України і  бюджетна  система  України  (пункт  1частини  другої  статті  92  Конституції  України).

Державний бюджет України затверджується  щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня  по  31  грудня,  а  за особливих обставин - на інший період (частина перша  статті 96 Конституції України), шляхом прийняття відповідного закону.

Вимоги щодо   змісту  закону  про  Державний  бюджет  України містяться в  частині  другій статті 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного кодексу України.  При цьому, встановлений частиною другою статті  95 Конституції  України, частиною  другою  статті  38 Бюджетного кодексу України перелік  правовідносин,  які регулюються законом  про  Державний бюджет України, є вичерпним.

Зі змісту  наведених  положень Конституції  України та Кодексу  вбачається,  що  закон  про Державний   бюджет  України  як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування  та  використання  фінансових ресурсів,  має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів  та видатків держави на загальносуспільні потреби,  тому цим законом не можуть вноситися зміни,  зупинятися дія чинних законів України, а також  встановлюватися  інше   (додаткове) правове   регулювання відносин,  що  є  предметом інших законів України.  Таке положення закріплено і в частині третій статті 27 Кодексу.

Метою і особливістю закону про  Державний  бюджет  України  є забезпечення  належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави  перед громадянами,  спрямовані  на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг,  компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають  бути дотримані  принципи соціальної,  правової  держави, верховенства права, забезпечена соціальна  стабільність,  а також збережені пільги, компенсації і гарантії, забезпечення права кожного на судовий захист  (стаття  55  Конституції України).

Оскільки предмет закону про Державний  бюджет  України  чітко визначений у   Конституції   України,  Кодексі,  то цей закон не може скасовувати чи змінювати  обсяг прав  і обов'язків, пільг,  компенсацій і гарантій,  передбачених іншими законами України.

Таким чином, із системного аналізу положень Конституції  України, Кодексу,  практику зупинення законом про Державний бюджет України   дії   інших   законів   України, вбачається,  що встановлення  іншого  (додаткового)   правового регулювання   відносин,   ніж передбачено  законами  України,  не відповідає статтям 1,  3,  частині другій статті 6, частині другій статті  8, частині  другій статті 19,  статтям 21,  22,  пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій,  другій, третій статті 95 Конституції України.

У даному випадку   Верховна   Рада   України  не  повноважна  при прийнятті закону про Державний бюджет України  будь-яким чином  змінювати визначене  іншими  законами України правове регулювання суспільних відносин.

Окремо хочеться зазначити, що виконання рішень Європейського суду з прав людини (надалі – ЄСПЛ) передбачене положеннями ст. 46 Конвенції, котрі створюють специфічні правові зобов'язання для держави відповідача. Окрім того, втілення рішень ґрунтується на згоді Високих Договірних Сторін виконувати ухвали ЄСПЛ у будь-якій справі, де вони виступають стороною.

Основу для забезпечення виконання рішень ЄСПЛ установлюють ст.ст.  41 та 46 Конвенції. Зобов'язання держав щодо здійснення необхідних заходів підсумовано Великою палатою ЄСПЛ у її рішенні у справі «Скоццарі і Дж'юнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Italy): «…зі ст. 46 конвенції випливає зобов'язання Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення Суду в будь якій справі, в котрій вони є сторонами, тоді як нагляд за їхнім виконанням здійснює Комітет міністрів. Із цього випливає, серед іншого, що рішення, в якому Суд знайшов порушення, покладає на державу відповідача правовий обов'язок не просто виплатити відповідним особам суми справедливої сатисфакції, а й затвердити під керівництвом Комітету міністрів у національній правовій системі загальні та/або (якщо це необхідно) індивідуальні заходи, спрямовані на усунення порушень, виявлених Судом, і їхніх наслідків. Окрім того, країна відповідач залишається вільною (зі здійсненням при цьому моніторингу з боку Комітету міністрів) у виборі засобів, за допомогою яких вона виконуватиме своє зобов'язання за ст. 46 конвенції, за умови їх відповідності тим, що їх викладено у висновках рішення Суду».

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виплата відшкодування повинна бути здійснена протягом трьох місяців із моменту набуття рішенням остаточного статусу. У разі порушення встановленого терміну на суму відшкодування нараховується пеня. Виконання рішень Європейського суду з прав людини в частині виплати відшкодування покладено на органи Державної виконавчої служби. Так, відповідно до п. 10 ч. ІІ ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення  ЄСПЛ підлягають виконанню Державною виконавчою службою з урахуванням особливостей,  передбачених  Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав  людини».

Держава зобов'язана сама виконати рішення Суду на користь особи: звільнити її від такого обов'язку може лише письмова відмова особи отримати присуджену згідно з рішенням суму виплат.

Крім того, згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 74 рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" зазначив, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів на виправдання неспроможності виконати судове рішення про виплату боргу.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).

А відтак, згідно ст. 9 Конституції України  міжнародні публічно-правові договори, є частиною національного законодавства України. Отож, Конституція України надає особливий статус договорам, які регулюють питання прав людини, вони завжди отримують статус конституційних законів. Фактично, міжнародні договори, навіть отримавши статус національного законодавства, мають пріоритет щодо тих актів внутрішнього законодавства, що їм суперечать. Тобто, якщо міжнародним договором України, згоду на обов’язковість якого надала Верховна Рада України, визначено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному законі України, то мають бути застосовувані правила міжнародного договору. Якщо питання узгодження внутрішнього закону і такого міжнародного акта не було вирішено одночасно з прийняттям рішення про ратифікацію відповідної міжнародної угоди, з порушенням порядку передбаченого в ч. 7 ст. 9 Закону України “Про міжнародні договори України”, то застосовуються положення міжнародного договору, а дія положень внутрішніх законів, що суперечать цьому договору, фактично зупиняється.

Таким чином,  законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо способу виконання судових рішень» порушує сам принцип демократичної та правової держави. Принцип верховенства права стає порожньою декларацією в умовах не виконання судових рішень. І як наслідок: громадянин – носії гарантованих Конституцій прав та свобод, стають рабами – носіями обов’язків, у першу чергу, по утриманню державного апарату.

«Обов'язок без права є рабство»  - Ф. Ламенне

Такий собі парадокс.

Автор: Наталія Мартиненко


http://gromex.com.ua/ua/novyny/428-derzhava-ne-bude-viplachuvati.html

Немає коментарів:

Дописати коментар