Престольне свято у зоні відчуження

Ми звикли розповідати читачам і самим читати про престольні свята у храмах великих міст і маленьких сіл, про торжества у величних соборах і непримітних провінційних церквах. Сьогоднішня розповідь — про престольне свято храму в місці, куди потрапити не так просто і навіть моторошно — церква святого Іллі-пророка у Чорнобилі.

Церкви, присвячені святому пророкові Божому Іллі, як відомо, були найпершими на нашій землі. Полум’яному ревнителю Творця, якого віднесло вогненною колісницею прямо в Небо, присвячували храми, коли ще не було своїх прославлених святих. Свято-Іллінський храм Чорнобиля належить саме до перших найдавніших Ковчегів спасіння на нашій землі. 2 серпня тут відзначають престольне свято, на яке приїздять паломники і колишні чорнобильці.

…Ми минули сталкерські пейзажі із залишеними будинками, арки комунікаційних газових труб, що оплели вулиці, чорного ангела з трубою, піднятою кілька років тому. Цитата з Апокаліпсису Іоанна Богослова тепер височіє тут в прутах чорної арматури. «І затрубив третій янгол, і впала з неба велика зірка, палаючи, як смолоскип, і впала на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій «полин»; І стала третина води, як полин, і багато з людей повмирали від води, бо вона стала гіркою» (Одкр. 8: 10-11).
Авто зупиняється біля храму. Від одного його вигляду охоплює спонтанна радість. Так буває, коли бачиш живе створіння посеред напівмертвого міста. Просторий церковний двір вистелений зеленою травою. Дивляться вгору біло-блакитні склепіння, купол націлений в небо стрілкою компаса, хрест урочисто позолочений променями радісного сонця. Поруч дзвіниця під волошковим дахом. Цей красивий кам’яний храм був побудований на місці згорілого дерев’яного 144 роки тому на кошти, особисто пожертвувані імператором Олександром II. Дізнавшись, що в Чорнобилі на той момент було п’ять синагог і жодного православного храму, цар надіслав емісарів з грошима і подарунками.


У розлогій церковній огорожі стоять довгі дерев’яні столи і лавки для братських трапез, за ними блакитного кольору вулики, біля яких заклопотано гудуть бджілки. Тут так мирно, тихо і спокійно, що хочеться себе вщипнути — ти приїхав в зону відчуження чи прокинувся в ангельських оселях?

Прочитавши мій здивований погляд, мені відповідає матушка в літах:

— А у нас біля храму радіації немає абсолютно! І в храмі немає — не раз вимірювали. Таке ось диво Господь явив.

Чудеса в Чорнобильському храмі трапляються і справді регулярно, що не дивно — тут кілька чудотворних ікон.

З давніх часів в цьому храмі знаходиться чудотворна ікона Миколая Угодника, святителя Мирлікійського, відома як «Миколай, який зціляє багатьох» (“Никола, исцеляющий многих”). Про неї розповідається у історика Лаврентія Похилевича у виданні 1840 року, хоча прославилася ікона задовго до 18 століття. У безбожні часи на неї кидалися з сокирою святотатці, й самі впали від меча гніву Божого — невдовзі померли. А добрим людям, які врятували ікону від наруги, віддячив сам святитель Миколай, відомий своєю добротою і турботою: їх осель із того часу не торкалася біда і нужда. З тих пір, як ікону повернули до храму, вона його не покидає. Після аварії ікона теж залишалася в покинутій церкві, і сам Миколай Чудотворець явно охороняв її всі 17 років мовчання у цих стінах.

Тричі храм намагалися пограбувати мародери. Пізніше, вражені, вони самі зізналися, що не могли пройти всередину: якась невидима сила не пускала їх. Одного разу злодії навіть побачили всередині храму сивого старого, грізний погляд якого так налякав їх, що вони кинулися навтьоки. Чорнобильський образ Миколи Чудотворця носили Хресним ходом по Україні, і тоді від неї було явлено багато чудес і зцілень. У 90-ті роки, коли на території Чорнобиля палахкотіли сильні пожежі, що дійшли по будинків самоселів, люди обнесли ікону навколо поселення, і пожежа поступово почав вщухати.

Інша відома ікона Свято-Іллінського храму — Чорнобильський Спас, у якої теж своя особлива історія.

— Ця ікона, можна сказати, пішла з народу, — розповідає настоятель Свято-Іллінського храму протоієрей Миколай Якушин. — Люди пережили трагедію, яких не знала історія. Багато хворіли, спочатку була величезна паніка. Люди потребували підтримки, тепла.

Так вийшло, що Юрій Андрійович Андрєєв, нині вже покійний парторг Чорнобильської АЕС, комуніст, і можна уявити, яких поглядів людина, серйозно захворів. Він дуже страждав, вже лежав на смертному одрі. Думали, що його дні пораховані. І йому постійно снився один і той же сон-видіння. Парторгові снилася ця ікона. Потім він достеменно розповів художнику, як вона повинна виглядати. Він і мені розповідав, потім я Блаженнішому Митрополиту Володимиру про це повідомив. У передсмертному маренні парторг весь час просив: “Напишіть цю ікону”. І Блаженніший благословив.

Ікону написали в Троїце-Сергієвій Лаврі в 2003 році. А освятили в Києво-Печерській Лаврі на престольне свято — Успіння Божої Матері. Коли Блаженніший Митрополит Володимир освячував ікону, в небі з’явилася веселка, і на ікону на очах у величезної кількості людей спустився і сів голуб. І що цікаво — парторг Юрій Андрійович після цього одужав, Господь його зцілив. Дивно, що саме парторг ЧАЕС був обраний для такої місії — через нього в світ прийшла ікона Чорнобильський Спас, у якій з тієї пори Господь не раз зцілював стражденних і хворих.

Над іконою працював іконописець Владислав Волоський, майстер високого класу. Подивіться, як виконаний образ. Як все тонко, виразно і духовно. Ікона виняткова. Виняткова вона ще й тому, що в історії іконопису вперше тут поруч з Богом і святими зображені люди — живі справа, і душі покійних жертв аварії зліва. На це Блаженніший Володимир просив благословення самого Патріарха Алексія II. І він благословив написати живих людей.

Сюжет ікони глибоко символічний — це втілений епізод “Апокаліпсису” Іоанна Богослова. Тут ми бачимо “зірку полин”, сосну у вигляді хреста, що справді росла в цій місцевості. Вона нам нагадує хрестоподібне дерево, полите сльозами Лота, зі Святого Письма, на якому потім розіп’яли Христа. Станція — апогей гордині людини, “яка підкорилаа атом”. А над усім цим Господь Ісус Христос, Іоанн Предтеча і Архангел Михаїл”.

Відомо, що багато святих і мучеників з доброї волі йшли на тортури. Але вони були подвижниками, котрі знали, заради Кого йшли на муку і смерть. У Чорнобилі діяли люди, що втратили Бога з поля зору. Тим дорожчим став подвиг тих, хто вчинив по-християнськи — з темряви зневіри і духовного вакууму, не розмірковуючи, кинувся на невидимого ворога і прийняв мученицьку кончину від смертельних доз радіації.

Нас захоплюють билини, в яких розповідається, як богатирі виходили на недруга, захищаючи свої селища і міста, приносячи себе в жертву. Герої Чорнобиля закрили собою планету — ні більше, ні менше. Крихке і беззахисне людське тіло піднялося на величезний, охоплений вогнем реактор, в дихаючу пекельним полум’ям пащу звіра, в жерло дикої некерованої стихії. Тим самим ліквідатори виконали обов’язок — не перед партією і урядом, а перед Богом і побратимами. В той момент четвертий реактор став жертовником, на якому була принесена велика жертва. «Тоді уподобаєш жертву правди, приношення і всеспалення; тоді покладуть на вівтар Твій тельців» (Пс.50).


«Немає більшої любові, ніж покласти душу за друзів своїх» (Іоанн, 15:13). Ці слова стосуються людей, за упокій яких по-особливому моляться в Чорнобильському храмі. “Серед цих людей могли бути і невіруючі, але своєю самопожертвою вони виконали головну заповідь любові, і ми сподіваємося, що Господь воздасть їм за цей подвиг”, — сказав отець Миколай.

Народу на престольне свято тут завжди збирається повний собор. Запах ладану і воскових свічок хвилями розтікався старовинним намоленим храмом. Із вікових ікон на чорнобильців і паломників, які приїхали помолитися про ближніх, уважно і суворо дивився пророк Ілія, втішаюче і по-доброму — Микола Чудотворець, ласкаво й зацікавлено — Богородиця. У храмі багато старовинних рідкісних ікон.


Після Літургії народ, за звичаєм, розсідається на свіжому повітрі за столами з видом на дзвони і куполи, ласуючи рибкою з Прип’яті та поліськими грибами. Жоден найбагатший прийом і пишний бенкет не зрівняється з цими простими монастирськими і храмовими трапезами за загальним столом, де всі дружно сидять поруч. У Прип’яті завжди водилося багато риби. Рибний промисел, бджільництво, мисливство та збирання ягід були основним промислом поліщуків-чорнобильців з давніх часів.

Вперше про нього згадується в Іпатіївському літописі «в літо 6699 від створення світу” (1191 р. від Різдва Христового). А Прип’ять, побудоване для атомників, навпаки було наймолодшим містом в околиці. Середній вік його жителів становив близько 30. Місту було всього 17 років, коли в ньому зупинилося життя. У Прип’яті не було жодного храму, але стояв пам’ятник язичницькому богові Прометею, герою давньогрецької міфології, який викрав і приніс людям вогонь. Біля ніг статуї горів вічний вогонь, це, по-суті, був жертовник язичницькому божеству. І тут є над чим замислитися, пам’ятаючи про вогонь, що вирвався з жерла реактора 26 квітня 1986 року і зробив місто мертвим назавжди. Символи несуть інформацію і енергію, що сполучає їх з конкретною силою, якій вони належать. І якщо люди цього не розуміють, тим гірше для них. Адже впливу символіки і її наслідків для світу, не захищеного Божою благодаттю, на жаль, не відміниш.

І тут важливе одне велике знамення, явлене в Чорнобилі в пору бурхливого розвитку в ньому атомної енергетики. Розповів нам про нього отець Миколай:
— Свідки і очевидці події потім згадували, що сталося це рівно за десять років до аварії 26 квітня 1976 року. День у день. Тобто вважайте, 40 років тому Господь явив знак. Про наближення трагедії попередила сама Цариця Небесна. У той час навіть у місцевій газеті “Прапор перемоги” була замітка про це під назвою “Вигадки церковників”. Про те, що в небі з’явилася незвичайна хмара, і церковники стверджують, що це було явлення Богородиці. Однак це була не просто хмара.

Надвечір багато місцевих жителів бачили, як до землі опустилася хмаринка так, що стало ясно і чітко видно обриси постаті Пресвятої Богородиці. Було видно лик і одежі — все яскравих кольорів. У руках Вона тримала пучки сухого полину, що у нас називають чорнобилем. Матір Божа впустила зілля на Чорнобиль. Потім сяйво перемістилося на ліс і зупинилося над храмом. Богородиця повернулася до нашого храму Іллі-пророка і двічі двома руками благословила його. Коли Вона з’явилася, відразу ж затих дощ, і встановилася тепла тиха і ясна погода. Про це явище розповіли місцевому священику отцю Олександру Прокопенку. Він тоді сказав, що двома руками може благословити лише Божа Матір, більше ніхто. Архієреї теж двома руками благословляють, але це був не чоловічий образ.

Витлумачено явище було так, що слід очікувати неврожайного посушливого літа. І тільки через роки, вже після аварії, стало зрозуміло, до чого було це видіння. Деякі люди знайшли і підібрали полин, що впав із неба. А рівно через десять років сталася аварія. Але тоді таке творилося, що нікому в голову не прийшло, що між цими подіями є зв’язок. Тільки набагато пізніше люди згадали і почали усвідомлювати, що це був знак. Але тоді його ніхто не зрозумів.
Про знамення і чудеса, явлені в Чорнобилі, краще за всіх знає отець-настоятель храму на честь святого пророка Іллі. Батюшка відроджував і повертав храм від запустіння, він один підняв хрест великої ваги на купол храму.

—Ви один тут служите? — питаю. Отець Миколай зніяковіло посміхається:— Помічників у мене особливих немає, все-таки — це зона відчуження, не кожен погодиться.

— Але вам же хтось допомагає? — не відстаю я.

— А як же! — підтверджує священик. — Господь допомагає, Пресвята Богородиця, пророк Ілля, Микола Чудотворець. Наші чернобильці лепту давали на відновлення. Я і сам звідси родом. Мій дід теж в цьому храмі служив. Його розстріляли в роки репресій… Так що куди мені подітися? Я живу біля храму. На жаль, про нас згадують раз на рік, коли підходить річниця Чорнобильської катастрофи. Але мені як людині православній не треба ніяких розповідей. Ми молимося — і все. Як робили наші діди і прадіди.


Чорнобиль — страшна біда і випробування. І, в той же час, — це земля Одкровення. Мітка «третьої зірки». Край — під заступництвом великого вогняного пророка Іллі. Храм, благословенний Самою Царицею Небесною. Місце, обране від початку. Воно завжди на лінії вогню, і недарма в 2015 році Чорнобиль знову палахкотів. Очевидно, це той епізод Апокаліпсису, де містичне проривається в реальне. Саме тут Господь підняв Свій великий щит — Чорнобильський Спас. Ця ікона — божественне послання, що демонструє, як Господь наблизився до нас у страшній біді. Ікона-розрада, ікона-обіцянка: «Я з вами!» Живі біля Господа — на одній дошці, в цілісному полі, в єдиному просторі — як ніколи до цього. Нездоланна межа перейдена не тільки на іконі. Христос ступив до нас через портал “Чорнобиль”. Господь із нами!

http://rivne.church.ua/2016/08/02/prestolne-svyato-u-zoni-vidchuzhennya/

Немає коментарів:

Дописати коментар