Пітер Ґейл: "Якщо сьогодні в Україні людина захворює на рак, то дуже малоймовірно, що це вплив радіації"

Один зі світових фахівців із питань медичного реагування під час ядерних та радіаційних аварій доктор Пітер Ґейл розповів Тижню про наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС із погляду онколога, медичні аспекти енергетики, а також про природу ракових захворювань, якою її бачить сучасна наука, та методи їх лікування, розроблені експериментальною медициною.

У 1986 році ви координували медичні зусилля з надання допомоги постраждалим від катастрофи на ЧАЕС, що зачепила здебільшого Україну та її сусідів. Який реальний масштаб цієї ядерної аварії у вимірі онкологічних захворювань?

— Насамперед згадаймо тих, хто був на атомній станції: її робітників та пожежників. Загалом цих людей було понад 200. Їх доставили літаком до лікарень у Києві та Москві. Команда медиків, серед яких фахівці з України, Росії, США, Ізраїлю, працювала з ними, використовуючи весь спектр сучасних засобів. Декого з потерпілих лікували або антибіотиками, або новітніми препаратами, які раніше не використовували навіть у США, і дуже небагатьом трансплантували кістковий мозок. Як наслідок — 29 осіб, на жаль, загинули, але понад 170 життів ми таки врятували. Більшість наших тодішніх пацієнтів нині, через 30 років після трагедії на Чорнобильській АЕС, почувається добре, і з медичного погляду в них переважно все гаразд. Звичайно, ми не припиняємо спостерігати за ними, бачимо їх щороку.

31 особа, на жаль, загинула біля реактора, гасячи пожежу. Якщо взяти до уваги масштаб цього лиха, то вельми прикметно, що миттєвих смертей було доволі мало. Ми як лікарі були здивовані хіба що появою випадків раку щитоподібної залози, бо на той момент, у 1986-му, цього ніхто не очікував. Сподіваюся, що через 20 чи 30 років нас не здивує ще щось у цьому сенсі.

А як щодо решти категорій населення? Через 30 років після катастрофи радіаційний фактор досі спричиняє в них рак?

— Друга група, про яку треба згадати, — так звані ліквідатори, особи, що допомогли очистити місце аварії. Їх було понад 100 тис. В одному з досліджень зафіксовано факт, що ці люди мають підвищений ризик певного типу лейкозу — хронічного лімфо­лейкозу. Жоден вид згаданої хвороби не є добрим, хоча цей таки не найгірший. Трохи дивно, бо після атомного бомбардування в Японії, де ми проводили дуже ретельний аналіз впродовж більш ніж 70 років, ніколи не було зафіксовано зростання ризику такого різновиду лейкемії.

Третя група — молодь. Усі, кому було в 1986-му не більше ніж 16 років, хто проживав в Білорусі, Україні та на деяких теренах Росії. Вони мають підвищений ризик виникнення раку. Так стається тому, що радіоактивний йод потрапив здебільшого до молока й молочних продуктів, які вони споживали. Цей елемент концентрується в щитоподібній залозі. Маємо близько 7 тис. випадків раку щитоподібної залози в дітей. Ці хлопчики й дівчатка на сьогодні вже стали дорослими. На щастя, згаданий тип онкології не є жахливим і невиліковним: трапилося тільки 10 смертельних випадків серед тих 7 тис.

Наступна група — евакуйовані. Їхня основна проблема не медична, а соціальна, економічна та психологічна.

Є ще ті, хто жив у забруднених районах і не був евакуйований, — орієнтовно кілька мільйонів осіб. Загроза захворіти на рак через радіацію для них надзвичайно мала, але не дорівнює нулю.

Будь-яка хвороба має свої причини, знаючи які можна підібрати правильні методи лікування. Якщо радіаційне забруднення, зокрема після ядерної аварії, як ви сказали, не є ключовим фактором у появі онкологічних недуг, то що інше їх провокує?

— Більшість ракових захворювань виникає із причин, яких ми не розуміємо. Звичайно, до них призводять і мутації в ДНК. Протягом життя ми накопичуємо ці зміни. Потенційно вони існують у достатній кількості, щоб спричиняти онкологічну недугу. Ось вам життєвий факт: наш високий ризик захворіти на неї підтверджено тим, що рак — це хвороба старих. Середній вік осіб, у яких він зазвичай розвивається, — приблизно 65–70 років. Онкологія стала великою проблемою тільки в останні 150 років. Із погляду еволюції півтора століття замало, щоб людина як живий вид розвинула до неї резистентність. Імовірно, впродовж наступних 10 тис. років раку стане набагато менше, бо, еволюціонуючи, ми розвиватимемо опірність до нього.

Найчастіше рак починається спонтанно й ми не знаємо причини занедужання. Але є певні моменти, котрі явно підвищують ризик, як-от куріння цигарок. Воно збільшує імовірність розвитку раку легенів у 20 разів. Якщо ви надмірно вживаєте алкоголь, то це подвоює ризик появи онкологічної хвороби. Імовірність один до двох є природною, але ми можемо зробити небезпеку серйознішою.

Зрозуміло, радіоактивне випромінювання теж здатне призвести до раку. Ми знаємо про це з багатьох досліджень, від осіб, які пережили вибухи атомних бомб. Та навіть серед них тільки один із десятка випадків недуги був спричинений випромінюванням. Решта дев’ять мали природний характер. Отже, якщо сьогодні в Україні людина захворює на рак, то дуже малоймовірно, що це вплив радіації.

До 1993 року ви були президентом Центру Арманда Гаммера з перспективних досліджень у галузі ядерної енергетики та охорони здоров’я. Які медичні аспекти в ядерних питаннях вивчала ця організація?

— Її метою було допомогти радянським колегам упоратися з деякими проблемами, що постали після аварії на Чорнобильській АЕС. У нас є багато джерел отримання енергії: вугілля, нафта, атом, сон­­це… І кожен із них має свої переваги та недоліки. У жодному із цих випадків не обходиться без серйозних наслідків для здоров’я. Спалюючи вугілля, ми підвищуємо рівень радіації. Мало хто розуміє, що воно містить уран, торій тощо. Але це факт: горіння вугілля дає більше радіоактивних викидів, ніж робота АЕС. У ньому причина страшного забруднення повітря, через яке ми втратили багато життів. До того ж є величезна проблема глобального потепління, і вугілля та нафта — основні його чинники. Попри кілька жахливих ядерних аварій, як-от Чорнобиль, Фукусіма та ще деякі, для країн, що розвиваються, сьогодні не існує альтернативи ядерній енергії. Так чи так їх намагаються використовувати в усьому світі. Звичайно, ми повинні бути дуже обережними з таким видом енергії, й українці знають це краще, ніж будь-хто, але насправді альтернативи поки що немає.

Ви, один із найвідоміших гематологів та онкологів світу, проводите дослідження в галузі експериментальної медицини. Які є нові ефективні підходи й методи в лікуванні раку?

— Як на мене, є два дуже важливі досягнення. В останні 10 років учені розшифрували генетичні мутації, котрі спричинюють онкозахворювання. Візьмімо, наприклад, рак молочної залози, який найчастіше трапляється в жінок. Раніше ми лікували всіх пацієнток однаково, бо не розрізняли типів цієї недуги. Тепер у нас багато генетичної інформації. І, як з’яcувалося, іноді можна виявити мутацію чи кілька мутацій, котрі вкажуть на те, який конкретний препарат використовувати. Відтак різні люди дістають різні види терапії. Ця концепція називається прецизійною медициною. Ми намагаємося зробити лікування точним, відповідним специфічній аномалії, мутації, яку має конкретний хворий. Це дуже помітний прорив. Звичайно, таке оздоровлення дуже дороге й потребує величезних ресурсів.

Друге зрушення полягає в тому, що ми намагаємося використовувати для боротьби з раком імунну систему тіла. Наприклад, один із найцікавіших результатів у цій галузі стосується лікування лейкемії. Коли особа хворіє на лейкоз, можна взяти в неї певну кількість здорових клітин, відвезти до лабораторії, генетично проманіпулювати й повернути їх до пацієнта.

-------------------------------------------------

Роберт Пітер Ґейл — відомий американський лікар-онколог. Дослідник лейкемії та інших захворювань кісткового мозку (як-от апластична анемія). Випускник Коледжу Габбарда та Університету штату Нью-Йорк. Післядипломну медичну освіту здобував у Каліфорнійському університеті. У 1973–1993 роках у відділі гематології та онкології Школи медицини цього вишу розробив за підтримки Національного інституту здоров’я програму з трансплантації кісткового мозку. Один зі світових експертів із питань медичного реагування під час ядерних та радіаційних аварій. Брав участь у порятунку ліквідаторів наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС (за сприяння Арманда Гаммера, 1986), а також катастроф у Гоянії, Токаймурі, Фукусімі та ін.

http://tyzhden.ua/Society/167560

Немає коментарів:

Дописати коментар