Чи довго ще "бастуватиме" інвалід-чорнобилець?

Обласна громадсько-політична газета "Житомирщина" повідомляла про те, що з 8 липня поблизу приміщення облдержадміністрації та обласної ради страйкує ліквідатор аварії на ЧАЕС І категорії, інвалід війни III групи, пенсіонер Міністерства оборони України О.П.Мєньшиков із с. Нової Василівки Житомирського району. Чоловік вимагає від влади провести капітальний ремонт власного будинку, який двічі горів, і притягти до відповідальності чиновників, котрі впродовж десяти років відкрито ігнорують його законне право.

Змореного спекою Олександра Прохоровича я застав у затінку розлогої ялини, де він погодився поговорити. Спочатку він оголосив голодування, але через декілька днів у нього небезпечно піднявся артеріальний тиск і лікарі «швидкої допомоги» заборонили йому голодувати.

— Мій будинок горів двічі: перший — через мою провину, а вдруге його підпалили діти.

— Від початку вашого пікетування щось змінилося? — запитую.

— Конкретних дій з боку посадовців не відчув і не побачив. Не раз зі мною зустрічалися Василівський сільський голова Петро Андросович, голова Житомирської райдержадміністрації Сергій Микитюк, перший заступник голови обласної ради Володимир Ширма. На минулій сесії обласної ради я свою проблему озвучив і депутатам, але очікуваного результату не бачу. Обіцяють виділити 72 тис. грн. і ще 100 тис. грн. з бюджету області на ремонт будинку, але ж за роки моїх судових поневірянь курс долара все зростає і зростає. Що за ці гроші я зможу зробити у будинку сьогодні, в якому осів фундамент, потрібно замінити вікна, двері, підлогу й дах? Маю всі необхідні висновки судів про порушення, допущені посадовцями райдержадміністрації, управління праці й соціального захисту населення. У своєму архіві маю 3300 аркушів листування з різними судовими інстанціями, правоохоронними органами тощо. Звертався й до народного депутата В.Й.Развадовського. Реакції — ніякої, одні відписки. Маю відповіді навіть з Адміністрації Президента України, Міністерства юстиції, прокуратури… Коли ж це у нашій країні нарешті запанує верховенство права й справедливості, й коли люди навчаться, як у цивілізованому світі, відповідати за свої вчинки згідно із законодавством? — обурюється Олександр Мєньшиков.

Чоловік виховав трьох дітей — синів Василя та Юрія й доньку Тетяну. Має й онуків. Каже, що від холоду в будинку померла його дружина, інвалід другої групи Наталія Степанівна. Інвалід-чорнобилець змушений був жити у тісненькій квартирці доньки, розташованій на вулиці Черняховського в Житомирі. Та згодом у доньки з’явилася родина, тож він був змушений залишити це тимчасове житло.

— Всі обіцяють, а конкретної допомоги не видно, — продовжує інвалід. — Обіцяли грошима допомогти й батьки дітей, котрі спалили вдруге хату, але на що б вистачило тих грошей, не знаю. Я робив за власні гроші експертизи, наймав адвокатів… Знайомий правозахисник зі столиці запевнив, що подібного бардака не бачив і пообіцяв, що допоможе добиватися правди…

Начальник управління праці та соціального захисту населення Житомирської райдержадміністрації Л.І.Вакулюк так прокоментувала ситуацію: «Відповідно до законодавства О.П.Мєньшиков має право на відбудову 21 квадратного метра свого житла. Кошти йому неодноразово пропонувалися, але він від них відмовляється. Не раз його запрошували й на засідання бюджетної комісії райради, персонально з ним зустрічалися керівники органів влади району. Практично виконати рішення судів не можна, бо це буде вважатися нецільовим використанням коштів. Правом на отримання житла, як чорнобилець, він уже скористався. У Новій Василівці, до речі, проживають лише переселенці. Сума, яку озвучує Олександр Прохорович — не підйомна для бюджету району. Керівники різними способами намагалися знайти порозуміння з інвалідом, але він твердо стоїть на своєму, не бажаючи іти на компроміс».

Секретар Василівської сільської ради Яніна Гандзич зазначила, що О.П.Мєньшиков — не конфліктний житель їхньої громади. Його, за словами жінки, напевно, використовують у своїх цілях юристи.

— Він, мабуть, такий і є, йому, — продовжила Яніна Казимирівна, — аби судитися, воювати, відстоювати своє. Але ж ні для кого не секрет, що у будинок потрібно вкладати гроші, бо він рано чи пізно розвалиться. Наприклад, раніше він витратив п’ять тисяч гривень на послуги адвокатів, а за три тисячі можна було повністю відремонтувати дах будинку. Грошима й матеріалами обіцяли тоді йому допомогти й сільський голова, жителі села. Він навідріз від допомоги відмовлявся, заявляючи: «Мені все зроблять і без вас!». Коли приходили робити акти обстеження житлових умов, у нього в коридорі жили бички, а в хаті — восьмеро (!) собак. Раніше він тримав корів, коней, бичків. У нього були такі верстати, яких не мав на той час ніхто у селі. Планував виготовляти глечики, почав майструвати піч. Та всі ці його задуми чомусь канули в Лету. Лише цього року власну присадибну ділянку він засіяв кукурудзою. Вимагає один мільйон гривень компенсації на будівництво будинку і більше нікого слухати не хоче. У нас сільська рада — дотаційна, тому вагому суму виділити йому не маємо змоги. Але, я вважаю, що цю ситуацію можна було б вирішити спокійно, без отаких кардинальних кроків і жертв…

Як закінчиться ця історія — обов’язково повідомимо читачам.

http://zhytomyrschyna.zt.ua/statti/hostra-problema/4016-chy-dovho-shche-bastuvatyme-invalid-chornobylets.html

Немає коментарів:

Дописати коментар