Прикро, що чорнобильці для влади – "відпрацьований матеріал"

Голова Тячівської районної спілки «Союз Чорнобиль України»: «Прикро, що чорнобильці для влади – «відпрацьований матеріал»

За кілька днів Україна відзначить 30-ту річницю найжахливішої катастрофи ХХ століття – аварії на Чорнобильській АЕС.

Страшний вибух в реакторі атомної електростанції спричинив масштабний викид радіації. Як наслідок – понад 4 мільйони людей зазнали опромінення. Багато з них і зараз страждають від невиліковних хвороб, завданих непомірними дозами радіації. Непоправної шкоди здоров’ю зазнали ліквідатори наслідків аварії, які ціною власного здоров’я робили все від них залежне, щоб зменшити згубний вплив радіоактивного забруднення на людей та довкілля. Один із них – голова Тячівської районної організації «Союз Чорнобиль України» Микола Григорович Ковальчук. З усієї групи, яка працювала з тячівцем в отруєній зоні, живим залишився тільки він один. Напередодні 30-ліття Чорнобилю Микола Ковальчук ділиться спогадами про роботу на ліквідації наслідків аварії та з болем констатує: нинішнє керівництво держави цинічно ігнорує проблеми чорнобильців.

Миколо Григоровичу, яким Ви пам’ятаєте 26 квітня 1986 року?

Те, що сталося, ретельно приховували. Якби не Захід, то і далі б мовчали. На 1 травня людей вивели на парад – це ще додуматись треба було. Хоча люди відчували, що щось небезпечне трапилось – скаржились на незрозумілий головний біль. Щастя наше, що вітер подув у бік Скандинавії. Якщо б на Київ – то це було б мертве місто.

Коли Ви їхали на ліквідацію, то хоча би приблизно уявляли, з чим будете мати справу і що доведеться робити?

Ні, й гадки не мали. Ми були військовими, їхали за наказом. Було це на початку жовтня 1987 року.

У чому полягала ваша робота як ліквідатора?

Загалом, у складі групи, де були й інші ліквідатори з Дубового, Солотвина та інших населених пунктів Тячівщини, пропрацював у Чорнобильській зоні два місяці. У перший місяць проводили по селах дезактивацію, а упродовж другого – суто на атомній електростанції. Щоранку, о 6 годині, приїжджали на роботу. На санітарно-пропускному пункті, де ми перевдягались, нас зустрічав інструктор і наказував, що треба робити, а що краще обминати. Нам видавали воду, щоб легше переносили сухість у роті. На станції фізично працювали – лопатами знімали шар землі, виносили на ношах, вантажили на транспорт, який вивозив її на сховище. Там були такі глибокі кілометрові канави, де також захоронювали і техніку, бо вивозити її не можна було. Для цього обирали місця подалі від води, щоб не було підмиву.

Після завершення робіт знову перевдягались. Дозиметри на робочому одязі просто ревли від радіації. А потім – під душ, вдягались і решту дня відпочивали. Сама робота займала всього півтори-дві години на добу. Ще кілька годин займала дорога туди й назад.

А де жили?

У селі Нова Радча Народичівського району Житомирської області. Пізніше, на початку 90-х, звідти евакуювали всіх мешканців. А в той час воно жило своїм життям, там навіть школу будували. І радіаційними вулицями ходили діти. Часто переймаюсь їх долею: у нас же в містечку дороги були асфальтовані, їх поливали, а там радіація зашкалювала. Людей одразу треба було звідти виселяти. А скільки нових і мертвих сіл там залишилось! Скільки людей їздили туди їх будувати і померли – саме тому, що працювали, не знаючи про небезпеку опромінення! Їм про це ніхто не говорив.

Що вас найбільше вразило у Чорнобильській зоні?

Пусті села. Корови у корівниках стояли коло ясел по животи у бруді, валялись телята – страшна картина. У небі не було видно птахів: ні ворон, ні горобців.  Яблука росли дуже великі, а гриби взагалі велетенські! А якось вертались із сусіднього села, де магазин був. Три кілометри треба було йти через сосновий бір, рудий від радіації. У нас із напарником почало двоїтись в очах, і ми вже ледь ноги волочили… Якщо б машина, що воду возить, нас не забрала, то ми б звідти живими не вийшли. Ліс більше всього всотував радіацію.

Чи була можливість якось зменшити згубний вплив опромінення?

Щодня приймали парну, нам давали препарати, щоб виводились радіоактивні речовини. Годували досхочу. А після повернення додому два тижні пив червоне вино. Можливо, завдяки цьому живу й дотепер.

Скільки чорнобильців залишилось на Тячівщині?

Коли ми створили організацію, у районі було понад 240 громадян, які входили до цієї категорії, а зараз 137.

З часу аварії на ЧАЕС минуло тридцять років. З якими думками зустрічаєте цю дату?

Прикро, що ми для влади «списаний матеріал».  Адже  влада фактично скасувала своє ж рішення про Рік вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з нагоди 30-ї річниці катастрофи. Інакше не можна прокоментувати історію з вето Президента на Закон України «Про внесення змін до Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (№2099)».

В цій історії урядовці продемонстрували подвійний цинізм. По-перше з високих трибун Президент, Уряд, Верховна Рада заявляли, що зроблять все для гідного вшанування чорнобильців у рік 30-річчя Чорнобильської катастрофи. З цією метою Президент нібито видав відповідний Указ, де зафіксував необхідність підвищення соціальних стандартів. Верховна Рада проголосувала рішення, а згодом і Закон. Натомість вето Президента на цей Закон є фактично скасуванням усіх попередніх рішень (власного Указу, рішень Верховної Ради та Уряду). Таке відношення до чорнобильців є повною зневагою до тих людей, які за кілька днів будуть поминати своїх рідних та побратимів, що загинули під час та після ліквідації наслідків трагедії на Чорнобильській АЕС, і думатимуть, як вижити в сьогоднішніх умовах. Адже ліки подорожчали у 5-6 разів, а пенсії у чорнобильців мізерні.

Другий бік цинізму полягає в тому, що даний Закон був погоджений з усіма міністерствами, відомствами. Цього року мали набути чинності тільки три норми Закону (про медичне обстеження та лікування, про пенсії непрацездатних осіб та відновлення виплати пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи). Решта норм переносилась на наступний бюджетний рік. За таких умов більшість парламенту підтримала даний Закон. Але для нинішнього Уряду і Президента захист прав простих громадян не є пріоритетом. Для них вони зовсім інші – поділ крісел, посад чи бюджетних програм – все, окрім того, що насправді мало бути її найважливішим завданням, – захист прав і свобод людей. Хочеться нагадати учасникам і потерпілим від аварії на ЧАЕС не наступати на одні й ті самі граблі при виборі керівників держави.

Як складається співпраця вашої організації з районною владою?

На фоні цих негараздів добре. Тому хочемо висловити щиру подяку голові РДА В.Ю.Дем’янчуку, голові районної ради В.Й.Каганцю, Тячівському міському голові І.І.Ковачу, завідуючому райполіклініки Й.Ф.Болдессарі, лікарю-терапевту з обслуговування постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС М.В.Патяник, лікарю-кардіологу Н.О.Ганко, завідуючій районної організації Товариства Червоного хреста О.І.Кагарлицькій, начальнику Тячівського УСЗН В.В.Бонці за чуйне і тепле ставлення до проблем, що турбують ліквідаторів аварії на ЧАЕС Тячівського району.

http://tyachiv.com.ua/NewsOpen/id_news_396734

Немає коментарів:

Дописати коментар