Чорнобиль-30: спогади, засвідчені архівами КДБ

Анастасія Зануда
ВВС Україна

Я не пам’ятаю суботи, 26 квітня 1986 року, коли сталася Чорнобильська катастрофа. Проте добре пам’ятаю наступні два тижні, поки батьки не знайшли можливість вивезти мене із Києва.

Звісно, тоді навіть не йшлося про усвідомлення того, що це було життя у місті за 100 км від епіцентру однієї з наймасштабніших техногенних катастроф.

Згодом мої журналістські поїздки на ЧАЕС, до Прип’яті, у 30-кілометрову зону, інтерв’ю з ліквідаторами, із вдовами пожежників, які намагалися загасити вогонь на четвертому блоці ЧАЕС у перші години після вибуху, стали спробами пошуку відповідей на запитання, які з’явилися тоді, наприкінці весни-влітку 1986 року.


Від першого дня аварії і впродовж тривалого часу левова частка первинних даних щодо подій на ЧАЕС були засекречені: причини аварії на блоці №4, повні дані про характер та обсяги руйнувань, дані про склад суміші, викинутої під час вибуху, зведення про радіаційний фон у приміщенням ЧАЕС і у 30-км зоні, дані щодо опромінення персоналу станції та залучених будівельників та ліквідаторів, зведені дані про захворювання, навіть про фонд зарплати будівельного управління, яке опікувалося спорудженням "Саркофагу" над зруйнованим реактором.

Припускаю, що так само, як сама станція була напряму підпорядкована союзному міністерству енергетики у Москві, найцікавіші матеріали щодо аварії повинні зберігатися саме там. Але інформація, що залишилася в Україні, і до якої тепер є доступ, вражає.

Після того, як Україна здобула незалежність, було ухвалено закон, який забороняє засекречувати дані про екологічні катастрофи, проте він мало посприяв відкриттю інформації про Чорнобильську катастрофу. У 2006 році, через 20 років після Чорнобильської катастрофи, СБУ зняло гриф "секретно" з низки документів, пов’язаних із аварією. Проте повністю архіви КДБ-НКВС за 1917-1991 роки, зокрема, і ті, що стосуються ЧАЕС, були відкриті. Це відбулося завдяки закону про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років, ухваленим рік тому, у квітні 2015 року.

Я отримала доступ до цих матеріалів 26 лютого 2016 року - рівно 30 років після того, як на XXVII з'їзді КПРС Михайло Горбачов оголосив про політику "гласности", і одразу наштовхнулася на документ так само 30-ріної давнини: доповідну до 6-го Управління КДБ УРСР за 26 лютого 1986 року "про порушення технології будівельних робіт при спорудженні 5 енергоблоку Чорнобильської АЕС". Його запуск був запланований на кінець 1986 року, але цього так і не сталося. Більше того, через 14 років, у грудні 2000 року я була свідком зупинення самої станції.


Ця доповідна була далеко не першим повідомлення про технічні негаразди на ЧАЕС. Документи з архіву СБУ, які мені вдалося проглянути, свідчать, що аварія, яка подавалося і сприймалося як велика раптова біда, насправді була цілком прогнозованою.

"Факти відходу від проектів"

АЕС "поблизу села Копачі" , як йдеться у першій доповідній КДБ про ЧАЕС, почали будувати у 1972 році. (Після аварії його повністю знесли бульдозерами. Як розповідала мені колишня мешканка Копачів, "це дуже дивне відчуття, знати, що місця, де ти народився і виріс, вже немає на землі"). За 5 років після початку будівництва починають з’являлися перші повідомлення "про систематичні порушення технології провадження будівельно-монтажних робіт" на ЧАЕС, введеної в експлуатацію у 1977-му.

У доповідній за вересень 1976 року йдеться про "загрозу зриву запуску 1-го енергоблоку АЕС". Зауваження стосувалися як якості будівельних робіт, так і "низької інженерної підготовки середньої керівної ланки" працівників. Те саме продовжилося і на будівництві другого блоку.

"За оперативними даними, на окремих ділянках будівництва другого блоку Чорнобильської атомної електростанції (АЕС), мають місце факти відходу від проектів та порушення технологій ведення будівельних і монтажних робіт, що може призвести до аварій та нещасних випадків", - йдеться у доповідній КДБ УРСР до ЦК КПУ від 17 січня 1979 року. А вже за місяць, у лютому того ж року, повідомляється про аварійну зупинку на 1-му блоці.

Прип’ять, де жили працівники ЧАЕС, завжди сприймалося як "місто-сад", у якому зразково жили представники однієї з найромантичніших професій кінця ХХ сторіччя - атомники. Власне, так само про нього відгукувалися і всі його колишні жителі, із якими мені довелося спілкуватися. Проте із доповідних КДБ можна зробити висновок, що це не так, і що побут брав гору над романтикою і у Прип’яті.

Всі, з ким я говорила, згадують Прип'ять як місто-мрію, але КДБ доповідало і про "антисанітарні умови" при його будівництві

"У 1979-1980 надійшло 136 індивідуальних і 3 колективних листи і заяви із скаргами на погані житлові умови… Крім того, колективного листа від імені 195 жінок було написано до обласного комітету профспілок, у якому висловлювалася прохання про будівництво в місті Прип’яті нового дитячого садочка", - йдеться у довідці УКДБ УРСР по м. Києву і Київській області від 26 серпня 1980 року.

Там же йдеться про те, як побутові проблеми впливають на "здачу" чергового блоку до чергового свята: "У зв’язку із тим, що колектив будівництва АЕС взяв зобов’язання здати третій блок станції до дня відкриття XXVI з’їзду КПРС, стали набирати додаткову кількість працівників. Розміщення їх у гуртожитках на зайнятих вже площах призвело до великого скупчення, а це, у свою чергу, зумовило антисанітарні умови".

Загалом, за даними КДБ (доповідна за 16.10.1981), "за період експлуатації 1977-1981 рр. на атомній електростанції сталося 29 аварійних зупинок, із них 8 – з вини обслуговуючого персоналу, а решта - через різні технічні причини".

"Що це означає?"

Перше повідомлення від УКДБ УРСР по м. Києву і Київській області до КДБ СРСР і КДБ УРСР (саме в такому порядку підпорядкування) надійшло від генерал-майора Бихова: "Під час аварії у приміщенні перебували 17 працівників зміни. 9 із них госпіталізовано, 4 працівники у тяжкому стані, один в реанімації. Пожежу локалізовано… Рівень радіації на території станції 20-25 мікрорентгенів на секунду (мкР/сек), в м. Прип’яті – 4-14 мікрорентгенів на секунду. У зв’язку з аварією зупинено 3-й енергоблок (1 і 2 енергоблоки працюють нормально). Станцію оточено".

У повідомленні КДБ УРСР до КДБ СРСР того ж дня йдеться про те, що "станом на 15.00 26 квітня цього року радіаційна ситуація в районі аварії характеризується рівнем радіації гамма-часток у безпосередній близькості до епіцентру (вибуху) до 1000 мікрорентгенів на секунду, на території АЕС до 100, в окремих районах Прип’яті від 2 до 4 мікрорентгенів на секунду".

Проте в інформаційному повідомленні від КДБ УРСР до ЦК КПУ за 28 квітня 1986 року інформацію вже трохи "відфільтрували". Починається воно традиційно із даних про кількість іноземців, які перебувають на території країни, а вже потім йдеться про аварію на ЧАЕС.

"26 квітня 1986 року в 01 год. 25 хв. у приміщенні 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС при підготовці його до планового середнього ремонту стався вибух із наступною пожежею, яку невдовзі було ліквідовано. Від вибуху завалився шатер перекриття реакторного і дах машинного залів, загорілася дах 3-го енергоблоку, через що останній був аварійно зупинений. До 06 год. того ж дня пожежа на даху цього енергоблоку також була ліквідована… В зв’язку із висловлюваннями вчених і фахівців думкою про можливе підвищення рівня радіації та небезпекою подальшого перебування населення у місті 27 квітня Урядовою комісією було ухвалено рішення про зупинку 1-го та 2-го енергоблоків із розхолодженням реакторів, а також евакуації жителів м. Прип'ять... Проводяться роботи із локалізації епіцентру аварії із використанням вертольотів. З цією ж метою залучені війська радіаційної і хімічного захисту. Станом на 8 годин ранку 28 квітня радіаційна ситуація характеризувалася рівнем радіації гамма-часток: на 3-с і 4-м енергоблоках 1000-2600, на окремих ділянках в межах міста – 30-160 мікрорентгенів на секунду. Здійснюються заходи з недопущення розповсюдження панічних чуток і тенденційної інформації".

На документі поруч із даними про радіацію є примітка від першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького: "Что это означает?"


Відповідаючи на запитання товариша Щербицького, можна було б назвати лише одну цитру: нині, за даними Державної служби з надзвичайних ситуацій, радіаційний фон у Києві становить 0,011 мР/год, або 11 мкР/год. За радянських часів нормальний природний радіаційний фон становив 8-12 мкР/год. Поки генсека ЦК КПУ інформують про те, "що це означає", звиклі до "сарафанного радіо" і "читання між рядків" епохи пізнього застою, люди намагаються звести чутки, почуті у чергах, і зникнення автобусів з міських маршрутів, а міліції - з вулиць, підвищену активність "швидких".

Моя родина отримала першу інформацію про те, що "щось не так" від знайомого, який працював у аеропорті Бориспіль. Він подзвонив запитати, що у Києві відомо про те, чому "партійні боси кудись масово вивозять своїх дітей літаками". Відповіді ми не знали.

Вже через роки у стенограмі звіту спеціальної парламентської комісії 11 грудня 1991 року, очолюваної Володимиром Яворівським, я знайшла якщо не відповідь, то підтвердження правильності своїх дитячих спогадів про ті дні: "Чи справді верхівка вже у перші дні евакуювала своїх дітей і близьких? Однозначно комісія відповісти не може. Певна інформація у нас є, але ми хочемо уникнути не задокументованих звинувачень. Невеличкій депутатській комісії…розслідувати це питання надзвичайно важко. Потрібна допомога слідчих органів, а певні факти ми їх дамо".

"У виключно здоровій атмосфері"

Тим часом 29 травня Щербицький отримує особисту доповідну від КДБ щодо "забезпечення державної безпеки в період підготовки і проведення святкувань, присвячених 1 Травня – Дню міжнародної солідарності трудящих", у якій йдеться про те, що "підготовка до святкування 1 Травня відбувається у виключно здоровій політичній обстановці в республіці, в атмосфері високої громадсько-політичної і трудової активності трудящих з виконання історичних рішень 27 з’їзду КПРС".

Виходячи із доповідних КДБ, найважливіше для влади на той момент – не зберегти життя і здоров’я громадян, а з’ясувати, чи не був вибух на ЧАЕС диверсією, а також запобігти поширенню чуток: "Особливу увагу приділено контролю за оперативною обстановкою в Київській, Чернігівській, Житомирській та інших областях у зв’язку із надзвичайною подією, що мала місце на 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС. Здійснюються оперативні заходи із з’ясування можливого ворожого умислу і причин цієї події, недопущення розповсюдження напічних чуток і тенденційної інформації".

Проте коли немає відкритої достовірної інформації, то чутки зупинити неможливо. Так само, як і прагнення отримати інформацію. 30 квітня КДБ подає спеціальну доповідну "Про обстановку серед іноземців у зв’язку із аварією на Чорнобильській АЕС". Вони теж намагаються з’ясувати, куди поділися автобуси з Києва:

"За оперативними і офіційними даними, що надходять до КДБ УРСР, 29 квітня цього року відзначені настійливі спроби з боку співробітників дипломатичних та інших представництв США, Франції і Канади у Москві, кореспондентів та інших іноземців отримати інформацію у зв’язку із аварією на Чорнобильській АЕС. Зокрема, співробітник французького посольства у телефонній розмові із стажером у Києві цікавився будь-якою інформацією щодо вибуху та "незвичайних пересувань транспорту". Тим самим цікавилися і у канадському посольстві у своєї громадянки, яка вивчала в Києві російську, бо "можливе припинення руху автобусів може свідчити про мобілізацію транспорту для евакуації населення". Більше того, співробітники американського посольства нахабно дзвонили навіть у державні установи, зокрема, у обласну епідеміологічну станцію, цікавилися рівнями радіації.

Ми знали, що до санепідемстанції звертатися не варто. Та й озвучене напередодні у програмі "Час" коротке перше повідомлення про аварію на ЧАЕС із чотирьох речень на 14 секунд нам особливо не допомогло. Набагато більше можна було почути біля-телефонів-автоматів, де ті, хто не мав домашнього телефону, намагалися з’ясувати у знайомих-близьких, що відбувається. Тож не дивно, що листівки із "правдою" про аварію з’явилися саме біля телефонних автоматів:

"30 квітня 1986 року близько 06 год. 30 хв. на дверях телефонів-автоматів, встановлених на вулицях Героїв Сталінграду і Мате Залкі (Мінський район), виявлені 8 листівок із тенденційними вигадками про наслідки аварії на Чорнобильській АЕС і наклепницькими випадами щодо керівників Радянської держави". (Із повідомлення КДБ УРСР до ЦК КПУ за 30 квітня).

Тим часом, як доповідають оперативники КДБ, які працюють на ЧАЕС, на зруйнований реактор вже скинуло "понад 1000 тонн суміші свинцю, піску і бору", а рівень радіації на 6 ранку 1 травня становить над епіцентром – 60-80 рентгенів на годину, Прип’ять – 200 мікрорентгенів на годину, Чорнобиль – 70 мікрорентгенів на годину.

У цей час, перед Першотравнем, напрямок вітру змінився, і він почав дути із Чорнобиля на Київ, де, як доповідає КДБ, рівень радіації у сотні разів перевищує норму:

"За даними республіканського Управління з гідрометеорологічного контролю довкілля, переміщення повітряних мас із району аварії викликало перевищення природного фону опромінення у низці областей на 20-2000 мікрорентгенів на годину (в м. Києві в 7-00 1.05.1986 550-1200 мікрорентген на годину)", - йдеться у довідці 6-го управління КДБ УРСР від 1 травня 1986 року.



В цей час на Хрещатику розпочиналася першотравнева демонстрація.


Мені пощастило: іти на демонстрацію не примушували, і ми із подружкою пішли гуляти у Голосіївський парк. Досі пам’ятаю тривожний звук сосен, які розгойдував вітер, і чи не перший в житті головний біль такої сили, що, здавалося, голова має луснути.

Якби мої батьки могли тоді побачити інструкцію КДБ про безпеку під час відряджень до ЧАЕС та 30-км зони від квітня 1988 року про те, що "перед входом в місця відпочинку одяг та взуття необхідно почистити… Носіння головного убору є обов’язковим… Категорично заборонено відпочинок на траві, інших відкритих ділянках", або інші поради із суто внутрішньої пізнішої інструкції КДБ для "своїх":

"Вікна житлових і робочих приміщень мають бути закриті для виключення протягів. При наявності вітру і пилоутворення носіння респіратора і інших засобів захисту органів дихання є обов’язковим. Під час дощу рекомендовано переховуватися у приміщенні чи користуватися поліетиленовою накидкою".

У тій же довідці від 1 травня йдеться про те, що "з боку низки іноземних туристів, студентів, спеціалістів відзначається бажання перервати терміни перебування в м. Києві". Після того, як "святкування 1 Травня відбулося у виключно здоровій політичній обстановці в республіці", про те, що мене треба вивозити з Києва почали думати і мої батьки.

Проте на роботі їм пояснили, що вивозити дітей - це "розводити паніку", і якщо вони таки вивезуть дітей, то "можуть покласти партквиток на стіл", а це у більшості випадків означало і звільнення без перспектив знайти іншу роботу.

У школі нам теж розповіли, що "з корабля біжать лише пацюки". Цікаво, що наступного дня з'ясувалося: саме та вчителька, яка про це розповідала, поїхала з Києва.

Тим часом у Києві таки почалася паніка, і взяти чи "дістати" квитки на поїзд було просто нереально. Після того, як на вокзалі дідусь став свідком того, як евакуйовані із Чорнобиля просто завантажували дітей у поїзди, що відправлялися на Москву чи Ленінград, прикріпляючи на шию мотузку із адресою і телефоном батьків (якщо він був), стало зрозуміло, що виїхати з Києва на поїзді вже неможливо.

У викладенні співробітників КДБ це лунало так: "Найбільше зростання кількості пасажирів у Києві відзначено 7-9 травня цього року. В період з 4 по 10 травня на залізничних, автомобільних, річкових вокзалах і станціях, в аеропортах Києва у взаємодії із органами міліції здійснено додаткові заходи з активізації пошуково-розшукової роботи у пасажиропотоці".

Згідно із довідкою КДБ УРСР про бесіду із провідними науковцями Інституту ядерних досліджень АН УРСР від 4 травня 1986 року, лише тоді, через 9 днів після аварії, почали пропонувати якісь заходи, що дозволили б зберегти здоров’я людей, зокрема, "про порядок захисту продуктів харчування від радіоактивного забруднення та забезпечення ними населення Києва і регіону, організації і дотримання захисту трудящих на підприємствах та відомствах м. Києва від радіоактивного зараження робочих приміщень через кондиціонери, водо- та повітрезабірники, вентиляційні системи, прогнозування розвитку ситуації для застосування попереджувальних та профілактичних заходів захисту населення, дітей та вагітних жінок в м. Києві та "гарячих" точках регіону".

У країні, яка на той момент близько 30 років готувалася до ядерної війни із капіталістами, було "виявлено велику не ознайомленість населення в питаннях дії радіації, а головне – в проведенні профілактичних заходів із захисту від радіації. Свідчення – масові випадки отруєння йодистими препаратами". (із повідомлення 3-го відділу Першого Управління КДБ УРСР).

Ці випадки "отруєння йодистими препаратами" жваво обговорювалися ввечері на кухні, і кожен видавав кілька своїх, почутих впродовж дня версій правильної йодної терапії. Говорили також про "профілактику променевої хвороби червоним вином" і підвищений попит на консерви і воду у пляшках (через поширене уявлення, що радіація не здолає бляшанки і скло). Про те, якою насправді мала б бути йодна терапія, я дізналася лише через роки від ендокринолога, щорічна зустріч із яким стала необхідністю після поїздок у Чорнобиль.

4 травня у довідці 6-го Управління КДБ УРСР йдеться про те, що "переміщення повітряних мас із району аварії зумовило перевищення природного фонду опромінення у всіх областях на 20-1000 мкР/год ( в м. Києві на 07 год. 04.05.86 до 700 мкР/год)".

Так завершилися довгі першотравневі свята. Наступні три вихідні поспіль мали бути з п’ятниці 9 травня – саме у цей час батьки запланувати евакуювати нас із Києва до бабусі у Ялті, аби батько встиг повернутися назад до понеділка, щоб на роботі не помітили його відсутність. Проте головні автошляхи із Києва прискіпливо контролювалися ДАІ, і виїхати нам вдалося лише бічним лісовими стежками.

Вже коли ми із Ялти говорили по-телефону із мамою, вона розповідала, що Київ активно "миють", і що таким чистим місто ніколи не було. На це були причини.

"Вибух стався внаслідок грубих порушень правил роботи, технології і недотримання режиму безпеки при роботі реактора 4-го блоку АЕС… Частина радіоактивних осколків була викинута далеко за межі АЕС, аж до міста і залізничної станції Прип’ять… Вивчення ситуації на місці свідчить, що до ліквідації наслідків постійно зберігатиметься загроза розносу із зони ураження радіоактивної пилу і зараження районів не тільки області, але й республіки, особливо району м. Києва",- йдеться у спеціальному повідомленні нач. ОГ КДБ УРСР у м. Чорнобиль голові КДБ УРСР від 11.05.1986.

У цьому ж повідомленні рекомендовано "встановити особливе спостереження за дітьми, які, як вважають фахівці, найбільш чутливі до радіоактивного йоду, який розноситься із зони ураження по всім напрямках". Офіційне рішення про звершення навчального року у Києві було ухвалене 15 травня.

Буряководство-86

У спецповідомлення від 11 травня також висловлюється занепокоєння тим, що радіацію розносить і автотранспорт, рекомендовано його очищати у спеціальних санітарних пунктах. І одразу після цього, вже 12 травня, інша довідка 6-го Управління про ситуацію із цими спецпунктами: "При розгортанні санобмивочних пунктів із 47 на 2.05.86 виявилися придатними лише 5, на 3-10 травня ще 7… Персонал СОП не мав жодних індивідуальних засобів захисту, і сам підпав під зараження. Крім того, був укомплектований на 70% із сімейних жінок похилого віку, які відмовилися виїжджати в зону. Особи, яких терміново залучили, не змогли керувати приладами і механізмами".

Так виглядало фото санпропускника у "Правді України" за 11 травня 1986 року

І все ж таки, посиленого миття вулиць у боротьбі із радіацією було недостатньо, і "променеві місця" були зафіксовані навіть біля міністерства охорони здоров’я: "Республіканським штабом цивільної оборони не приділяється належної уваги виявленню місць радіоактивної забруднення і проведенню дезактивації вулиць м. Києва, в окремих місцях виявлені ділянки із підвищеною концентрацією радіоактивних речовин… Така дільниця була виявлена перед будівлею міністерства охорони здоров’я УРСР". (Довідка 6-го Управління КДБ УРСР від 28 травня 1986).

За таких умов не дивно, що, як йдеться у доповідній КДБ Щербицькому від 16.05.86 КДБ, "під впливом піднятою за кордоном антирадянської кампанії довкола аварії різко скоротився заїзд туристів із капіталістичних країн в м. Київ (120-150 осіб проти 900-1000 у травня 1985 року щоденно), крім того, перервали заняття і виїхали іноземці-студенти, стажери, іноземні фахівці". Там же про найжахливіше: "12 із 58 фірм Англії, Фінляндії та інших країн відмовляються від участі у міжнародній виставці "Буряководство-86" у м. Києві (21-28 травня ц.р.)"

У червні стає зрозуміло, що нормальні рівні радіації ще довго не відновляться: "Дослідження показали, що понад 90% радіоактивності на ґрунті, яка на даний момент дає головне зовнішнє опромінення, зосереджено у її верхньому сантиметровому шарі. У відповідності із попередніми висновками фахівців при відсутності подальшого забруднення добова доза опромінення зменшиться у 2 рази приблизно через 50 діб після аварії, в 10 разів – приблизно через 300 діб. За цими ж розрахунками впродовж найближчого року природній рівень гамма-фону в Київській області, рівний 8-12 мкР/год, не буде досягнуто. Дослідження води показали, що первинний вміст йоду-131 до 11.06 знизився у 8 разів порівняно із первинним". (Довідка 6-го управління КДБ УРСР від 27 червня 1986).

І лише у липні КДБ стає зрозуміло, що "треба систематично інформувати населення про заходи особистої гігієни, збільшити кількість лекцій та статей на цю тему". У довідка 6-го Управління КДБ УРСР від 15 липня 1986 також йдеться про те, що "в період осіннього листопаду неуникним є перехід радіонуклідів із біомаси (листя, трава) в аерозольний стан. У зв’язку із цим опале листя потрібно підтримувати у вологому стані, не давати їй можливість пересохнути і негайно вивозити на захоронення. Особливо небезпечний цей період тим, що в Київ почнуть з’їжджатися діти".

Вже за кілька днів, 19 липня, те саме 6-те Управління КДБ УРСР за підсумками дослідження у м. Києві із посиланням на фахівців попереджає "про реальну генетичну небезпеку для населення існуючих рівнів радіоактивного забруднення довкілля, і у цьому зв’язку, вони вважають необхідним… обмежити перебування молоді поза приміщеннями, тимчасово евакуювати із м. Києва дітей і підлітків".

У жовтні, коли мали розпочатися осінні канікули, а я нарешті мала повернутися із ялтинської школи, де мене називали "чорнобильським їжаком", до рідної київської, КДБ вже подавали звіти про радіаційний фон навіть за районами - Жуляни, Гідропарк, проспект Науки, Святошино, Вишгород. На 16 жовтня він коливався від 45 до 70 мкР/год (це у 4,5-7 разів більше, ніж зараз).

За чотири роки після аварії, у доповідній від 26 квітня 1990 року голові Ради міністрів УРСР Віталію Масолу йтиметься про результати досліджень, які проводила Військово-медична служба КДБ УРСР разом із НДІ ядерних досліджень АН УРСР щодо впливу малих доз радіації на людину. Спостереження проводилися на військових, які брали участь у ліквідації наслідків аварії, а також жителях уражених територій, включно із померлими хворими: "Встановлено, що тривалий вплив малих доз внутрішнього опромінення на практично здорових осіб призводить до пригнічення імунітету, зниженню захисної сили організму, цілої низки патологічних змін і захворювань".

http://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/04/160419_chornobyl_kgb_archives_memories_az

Немає коментарів:

Дописати коментар